На сріблястому піску Львова звисали непереможні шпилясті церкви, які здавалися парусами колись давних човнів, готовими взяти моря. Саме тут почалося весілля, в заміському ресторані, будівля якого зберігала в собі старовинні львівські традиції.

On the silvery sand of Lviv, unbeatable spiky churches hung down, resembling sails of long-lost boats ready to set sail. This is where the wedding began, in a suburban restaurant, the building of which preserved ancient Lviv traditions.

Іван і Олена стояли поглядами заплетені на порозі майбутнього, носили на собі знаки любові й обітниці, дивилися одне на одного, всі їхні мрії й надії злиті разом в єдину пісню. Малини вишито на весільному платті нареченої грали відображенням свободи, любові та незалежності, а Іванова вишиванка захищала його від усіх негараздів та клопотів.

Ivan and Olena stood at the threshold of the future, their gazes intertwined, wearing symbols of love and promises. They looked at each other, all their dreams and hopes merged into one song. Raspberries embroidered on the bride's wedding dress played as reflections of freedom, love, and independence, while Ivan's embroidered shirt protected him from all troubles and worries.

Вони стояли перед Наталею, бабусею Олени, що була уміщена на належне велимі родзинкам місце. Її руки, подібно до пташиних гнізд, мали шрами та життя, були свідками багатьох історій. Ті самі руки мучили борошно, випікали весільний калач.

They stood before Natalia, Olena's grandmother, who was given a deservedly prominent place. Her hands, like bird nests, carried scars and life, bearing witness to many stories. The same hands kneaded the flour and baked the wedding bread.

Думки Наталії блукали серед спогадів, коли вона була молодою і закоханою. Бачила, як свої юні очі дивляться на Олену, яка тепер стояла перед нею з калачем в руках. Граючи і наближаючись, Олена і Наталія взялися за руки та стали виконувати гопак.

Natalia's thoughts wandered amidst memories of when she was young and in love. She saw her youthful eyes gazing at Olena, who now stood before her with the bread in her hands. Playfully and approaching, Olena and Natalia held hands and started dancing the hopak.

Всі були розгублені, акцентували увагу, та радісні вигуки перекочували через велику залу. Проте, безжальною пригодою є те, повітря забрало калач. Він із шумом упав на пол. Оленіні щічки залились червоним, Іван виразив здивування, а Наталія просто посміхалася.

Everyone was puzzled, focusing their attention, and joyful shouts echoed through the large hall. However, an unfortunate incident occurred when the bread flew away due to the wind. It fell loudly onto the floor. Olena's cheeks turned red, Ivan expressed surprise, and Natalia simply smiled.

Вона підняла калач, протягнувши руку з протягом десятиліть, на хвилину зупинила годинник своєї життєвої дороги. "Не втрачаймо серця через незначні помилки," - сказала вона, виблискуючи мудрість, що прийшла за роки. Усміхаючись, вона продовжувала, "Бо життя – це повсякденний танець, в якому ми все постійно щось втрачаємо, а потім знову знаходимо."

She picked up the bread, extending her hand with decades of experience, momentarily stopping the clock on her life's journey. "Let's not lose heart over insignificant mistakes," she said, shining with wisdom acquired over the years. Smiling, she continued, "Because life is a daily dance in which we constantly lose something and then find it again."

Вона ніби промовила закляття, бо усі повернулися до свята, танцюючи, співаючи. В старовинному львівському ресторані Олені та Івану вдалося зникнути в танцях весілля, заховані від реальності за завісою святкового гамору. Усміхнене обличчя Наталії було останнім образом, що їх зустрічав, коли вони покидали весільну залу й вирушили в мандри, в невідоме, що чекало попереду.

She seemed to cast a spell because everyone returned to the celebration, dancing and singing. In the ancient Lviv restaurant, Olena and Ivan managed to disappear in the wedding's dances, hidden from reality behind the curtain of festive noise. Natalia's smiling face was the last image they encountered as they left the wedding hall and embarked on their journey into the unknown that awaited them.