Жив був Іван.

Once upon a time, there was a man named Ivan.

Моторошно простодушний лікар закоханий у старе місто Львів.

He was a terribly naive doctor who had fallen in love with the old city of Lviv.

І несамовито свободолюбний.

He was also fiercely independent.

Терпіти йому керівників не по душі, за що втратив місце у рідному селі.

He did not get along well with his superiors, which caused him to lose his job in his hometown.

Тож Львів став його новим притулком.

So Lviv became his new refuge.

Їздить по сторонам в місті довелося йому на велосипеді.

To get around the city, he had to ride a bicycle.

Бувало, гуляє вулицями до глибокої ночі, та й не замічає, як легко заблукати у лабіринті вуличок Львова.

Sometimes he would wander the streets until late at night, not realizing how easily he could get lost in the labyrinth of Lviv's alleyways.

Одного дня, юрба весняного Львова змусила його заблукати у вуличках.

One day, the bustling spring crowd of Lviv forced him to lose his way in the streets.

Втомився Іван, опустився на паркову лавку.

Feeling tired, Ivan sat down on a park bench.

Дивиться – стоїть кіт поруч і важко муркоче.

He noticed a cat standing beside him, purring heavily.

Подумав Іван, а чому б не попросити кота вказати дорогу?

Ivan thought to himself, why not ask the cat for directions?

Всміхаючись, глянув на нього: "Ось би ти мені путь вказав, хазяїні?

Smiling, he looked at the cat and said, "Would you show me the way, my little master?"

"Кіт, як відповідь, пішов вперед.

Without a word in response, the cat began to walk ahead.

Іван вирішив йти за ним, можливо це місцевий кіт і знає місто краще за нього.

Ivan decided to follow him, thinking that maybe this local cat knew the city better than he did.

Проходив Іван за котом крізь вулички, площі, парки.

As Ivan walked behind the cat, they passed through streets, squares, and parks.

Львів був неповторний в своїй красі, яку можна відкрити лише, заблукавши.

Lviv was one of a kind in its beauty, which could only be discovered by getting lost.

Вони вийшли до площі Ринок, головної у місті.

They arrived at Rynok Square, the main square in the city.

Легко помітив Іван свої орієнтири: вежу ратуши, Час Поліції, оперу.

Ivan easily recognized his landmarks: the tower of the town hall, the House of Police, and the opera house.

Інтрига завершилася: Іван знайшов дорогу додому.

The intrigue came to an end when Ivan found his way home.

До кітка подійшов лісовод, якого Іван пізнав як старого товариша із рідного села.

A forester approached the cat, who Ivan recognized as an old friend from his hometown.

Виявилося, він власник кота.

It turned out that the forester was the cat's owner.

Іван подякував і коту, і його господарю, та відтепер завжди знав, як не заблукати у Львові.

Ivan thanked both the cat and his owner, and from then on, he always knew how not to get lost in Lviv.

Він зрозумів, що простодушність й свобода – це скарби, які робили його життя набагато цікавішим, навіть коли заблукана вулиця Львова ставала для нього шляхом до пригод.

He understood that naivety and freedom were treasures that made his life much more interesting, even when a lost street in Lviv became a path to exciting adventures.