Вулиці Львова прямували ускладненими маршрутами, черезліктуючи свою історичну присутність старовинними будинками та вузькими кам'яними переулками.

The streets of Lviv wound through complicated routes, showcasing their historical presence with ancient buildings and narrow cobblestone alleyways.

У центрі європейської столиці культури розстелилась затишна кав'ярня "Дім Легенд", вишукане місце, де Оксана та Петро, двоє хороших студентів зі Львівської Політехніки, вирішили відсвяткувати кінець своїх екзаменів.

In the center of the European capital of culture, a cozy café called "House of Legends" emerged, an elegant place where Oksana and Petro, two good students from Lviv Polytechnic, decided to celebrate the end of their exams.

Оксана, з такою ж простотою та відчуттям впевненості, з якими вона недавно склала свій іспит з програмування, перегорнула сторінку меню і вказала на страву, якої вона раніше не замовляла.

With the same simplicity and confidence that she recently exhibited when passing her programming exam, Oksana flipped through the menu and pointed to a dish she had never ordered before.

"Пікантна борщика з пекучою приправою", - прозвучало вуху Петра це замовлення, яке присунули офіціанту.

"Spicy sorrel soup with a fiery seasoning," rang in Petro's ears as the order was relayed to the waiter.

Тільки тоді, коли частки червоної борщики докоснулися до КПСЧ Петра, він зрозумів, що слово "пікантна" не було даремним.

Only when pieces of the red sorrel soup touched Petro's tongue did he realize that the word "spicy" was no exaggeration.

Кожна частка його тіла кричала спекою, і його обличчя червоніло, наче він сам став об'єктом традиційної української приправи.

Every part of his body cried out from the heat, and his face turned as red as if he had become the subject of a traditional Ukrainian spice.

Поглянувши на Оксану з напівсерйозним, напівсмішним виразом, Петро намагався сковтнути кожний кусок, попри знахерські вогні, що охопили його горло.

Looking at Oksana with a half-serious, half-amused expression, Petro attempted to swallow each bite, despite the scorching fires enveloping his throat.

Все що він міг зробити, це підтримувати гідність в очах офіціанта, який серветкою протираючи стакан, вимірював його реакцію.

All he could do was maintain his dignity in the eyes of the waiter, who observed his reaction while wiping a glass with a napkin.

Спершу єдиною його зброєю став сірниковий чай, а ще пізніше - бутилка холодної мінеральної води.

At first, his only weapon was the matcha tea, and later, a bottle of cold mineral water.

Оксана сміялася, бачачи його кумедні спроби подолати цю незвичну гостроту.

Oksana laughed, seeing his comical attempts to overcome this unusual spiciness.

По звучанні останнього кухонного дзвоника, коли борщ підкорився Петрові, він склав зручну жартівливу поставу і приніс тост за перемогу.

With the sound of the last kitchen bell, when the borscht surrendered to Petro, he struck a comfortable, humorous pose and raised a toast to victory.

Офіціант підхопив жарт і приніс їм обом ще келих карпатського вина на радість.

The waiter caught onto the joke and brought them both another glass of Carpathian wine to celebrate.

І вони продовжували сміятися і розмовляти, насолоджуючись нічними вулицями Львова.

And they continued laughing and talking, enjoying the night streets of Lviv.

І хоча Петро був просто задоволений, що він гідно виправдав Оксанин вибір страви, насправді, їжа тут була лише приводом для зустрічі двох друзів, які могли насолоджуватись простий радістю буття разом, допускаючи ці складні випробування і тріумфи, які пропонує життя.

While Petro was simply delighted that he had proved Oksana's choice of dish to be worthy, in reality, the food was only an excuse for two friends to meet and revel in the simple joy of being together, embracing the challenges and triumphs that life offers.