Наталія, звесела дівчина, жила в Києві, на перехресті Великої Застави та Жоржа Осьмого. Друзі полюбляли її за її радісний нрав та позитивний погляд на життя, але особливу веселощ принесла їхня дружня компанія, коли дівчині доводилося вимовляти назву однієї популярної української страви.

Natalia, a cheerful girl, lived in Kyiv, at the intersection of Velyka Zastava and George the Eighth. Her friends loved her for her joyful disposition and positive outlook on life, but their friendly company brought extra amusement when the girl had to pronounce the name of a popular Ukrainian dish.

Була ось така ситуація: кожного тижня їхня невелика група друзів створювала кулінарний вечір. Це було улюблене розвага Макса, що вважався досвідченим гурманом, і Наталка частенько викрадала у нього ведучу роль. Але єдина страва, яку він ніяк не міг заставити її готувати, бо вона не могла навчитися вимовляти її назву, було "деруни".

There was such a situation: every week their small group of friends would organize a culinary evening. It was Max's favorite pastime, as he considered himself an experienced gourmet, and Natalia often took on the role of the host. But the one dish he couldn't convince her to cook was "deruny" because she couldn't learn how to pronounce its name.

“Де...де...ре..., ні, де...ро...” – щоразу пробувала вона, серед сміху друзів. Всі вони дуже цінували цей момент, коли Наталка намагалася правильно вимовити це слово, що завжди викликало усмішки та розуміючі погляди.

“De...de...ru…, no, de...ro...” – she tried every time amid her friends' laughter. They all cherished this moment when Natalia attempted to pronounce the word, which always brought smiles and understanding looks.

Ця історія достигла своєї кульмінації того разу, коли вони вирішили замовити деруни в центральному ресторані Києва. Всі знали, що Наталія замовить собі цю страву, але ніхто не здогадувався, наскільки вперта вона є.

This story reached its climax when they decided to order deruny at a central restaurant in Kyiv. Everyone knew Natalia would order the dish, but nobody suspected how determined she was.

Наталка сіла за стіл та звернулась до офіціанта з замовленням. “Можна, будь ласка, замовити... де-е-рр...” вона перебувала, відчуваючи, як її друзі намагаються не реготати. Але вона не відступила. “Деруни, ось що я хотіла сказати!” – вона зробила це, нарешті.

Natalia sat at the table and turned to the waiter with her order. “Can I please have... de-e-r...” she hesitated, feeling her friends trying not to burst into laughter. But she didn't back down. “Deruny, that's what I wanted to say!” she finally did it.

Її друзі здивовані та відчуваючи певну гордість за неї, взялися за руки та висловили визнання. Вони тепло вітали Наталію і її новопридбану здатність. Цей вечір став для Наталії запам'ятованим. А з того моменту до їхнього кулінарного меню добавилася ще одна страва, яку Наталія могла без проблем готувати, адже тепер вона знала, що це "деруни".

Her friends were surprised and felt a certain pride for her. They took each other's hands and expressed admiration. They warmly congratulated Natalia on her newfound ability. This evening became memorable for Natalia. And from that moment on, their culinary menu added one more dish, which Natalia could cook without any problems, because now she knew it was "deruny".