Літній ранок був наповнений теплом, і сонце м’яко світило над тихим житловим районом.

The summer morning was filled with warmth, and the sun softly shone over the quiet residential neighborhood.

Діти гралися на вулиці, а сусіди обмінювалися привітаннями.

Children played in the street, and neighbors exchanged greetings.

Поміж високими деревами, що прикрашали вулиці, молодий хлопчик на ім’я Андрій весело бігав з іншими дітьми.

Among the tall trees that lined the streets, a young boy named Andriy joyfully ran around with other kids.

Його батько, Микола, стояв неподалік, ремонтував лавку біля свого будинку й намагався виглядати безтурботно, хоча насправді він завжди турбувався про сина.

His father, Mykola, stood nearby, repairing a bench outside his house, trying to appear carefree, though in reality, he always worried about his son.

Олена нещодавно переїхала до цього району.

Olena had recently moved to this neighborhood.

Вона була спокійна і тихо жила у своїй квартирі, намагаючись не привертати увагу.

She was calm and quietly lived in her apartment, trying not to draw attention.

Вона ховала свою минулу роботу медсестри, бажаючи уникати прив’язок у новому місці.

She kept her past work as a nurse hidden, wishing to avoid attachments in her new place.

Раптом на вулиці пролунав крик.

Suddenly a scream rang out in the street.

Олена вийшла на балкон і побачила, як Андрій хапався за груди, задихаючись.

Olena stepped out onto her balcony and saw Andriy clutching his chest, gasping for breath.

Його обличчя було блідим, а очі широко розплющені від страху.

His face was pale, and his eyes were wide with fear.

Микола кинув все і побіг до сина, але було видно, що він не знав, що робити.

Mykola dropped everything and ran to his son, but it was clear he didn't know what to do.

"Це — напад астми!

"It's an asthma attack!"

" подумала Олена.

Olena thought.

Вона знала, як допомогти, але вагалася.

She knew how to help but hesitated.

Їй не хотілося привертати увагу і розкривати своє минуле.

She didn't want to attract attention and reveal her past.

Але вигляд страждаючого хлопчика змусив її діяти.

But the sight of the suffering boy compelled her to act.

Олена швидко спустилася сходами і побігла до Миколи і Андрія.

Olena quickly ran down the stairs and hurried to Mykola and Andriy.

"Відкрий рот", сказала вона Миколі спокійно, хоч його очі виразили недовіру.

"Open his mouth," she said calmly to Mykola, even though his eyes showed distrust.

Але не було часу на сумніви.

But there was no time for doubt.

Вона дістала інгалятор зі своєї кишені — завжди тримала один напоготові, на всяк випадок.

She pulled an inhaler from her pocket—she always kept one handy, just in case.

Вона швидко принесла його до Андрієвих губ і натиснула.

She quickly brought it to Andriy's lips and pressed it.

"Андрію, дихай повільно.

"Andriy, breathe slowly.

Спокійно", сказала вона м'яким голосом.

Calmly," she said in a gentle voice.

Микола стояв поруч, нервово прикусивши губу, але бачив, що йому треба довіритися Олені.

Mykola stood nearby, nervously biting his lip, but he realized he had to trust Olena.

Через кілька хвилин дихання Андрія нормалізувалося, а його обличчя набрело свого нормального кольору.

Within a few minutes, Andriy's breathing normalized, and his face regained its normal color.

Коли прибули медики, Андрій уже відчувався краще.

When the medics arrived, Andriy was already feeling better.

Вони оглянули його і сказали, що все буде гаразд.

They examined him and said he would be fine.

Микола, зітхнувши з полегшенням, повернувся до Олени.

Mykola, sighing with relief, turned to Olena.

"Дякую вам, Олено.

"Thank you, Olena.

Ви врятували мого сина.

You saved my son.

Я не знав, що робити", сказав він щиро.

I didn't know what to do," he said sincerely.

Олена посміхнулася, відчуваючи певний затишок у душі.

Olena smiled, feeling a certain warmth in her soul.

"Це моя робота.

"It's my job.

Ну, колишня робота.

Well, my former job.

Я була медсестрою", зізналася вона.

I was a nurse," she admitted.

Микола кивнув, вдячність сяяла в його очах.

Mykola nodded, gratitude shining in his eyes.

"Будь ласка, не ховайтеся від нас.

"Please, don't hide from us.

Ми вам вдячні і вважаємо вас частиною нашої спільноти.

We are grateful to you and consider you part of our community."

"Олена зрозуміла, що не може більше приховуватися.

Olena realized she couldn't hide anymore.

Її серце відкрилося до цієї маленької, але тепер рідної їй спільноти.

Her heart opened to this small, but now dear community.

З тих пір Олена стала більш відкритою, допомагала сусідам, коли це було потрібно.

From then on, Olena became more open, helping neighbors whenever needed.

Микола перестав приховувати свої страхи, і разом з сином почав цінувати людей навколо себе.

Mykola stopped hiding his fears, and together with his son, he began to appreciate the people around him.

Район став ще дружнішим, а літо продовжувало тішити всіх своїм теплим сонцем.

The neighborhood became even friendlier, and the summer continued to delight everyone with its warm sunshine.