Літній вечір у Київському міжнародному аеропорту був особливий.

A summer evening at the Kyiv International Airport was special.

Люди квапливо пересувалися терміналами, чути було звуки коліс багажу і оголошення по гучномовцю.

People hurriedly moved through the terminals, the sounds of luggage wheels and loudspeaker announcements could be heard.

Оксана нервово сиділа на лавці біля зони прибуття.

Oksana was nervously sitting on a bench near the arrival area.

Вона чекала на свого брата, якого не бачила вже багато років.

She was waiting for her brother, whom she had not seen for many years.

Колись вони були дуже близькі.

Once, they had been very close.

Та згодом життя розвело їх в різні боки.

But over time, life had taken them in different directions.

Оксана старанно намагалася пригадати, чому вони посварилися.

Oksana tried hard to remember why they had quarreled.

Але у думках залишилися лише спогади про щасливе дитинство і сміх.

But only memories of a happy childhood and laughter remained in her thoughts.

Тепер вона сповнена надій і страхів.

Now she was filled with hopes and fears.

Що як він її не пробачить?

What if he does not forgive her?

Що як вони більше ніколи не стануть близькими?

What if they never become close again?

Нарешті, оголосили прибуття потрібного рейсу.

Finally, the arrival of the necessary flight was announced.

Серце Оксани закалатало швидше.

Oksana's heart started pounding faster.

Вона зібрала всю свою мужність і підійшла ближче до виходу пасажирів.

She gathered all her courage and stepped closer to the passenger exit.

Люди одна за одною виходили із терміналу.

One by one, people started coming out of the terminal.

І серед них вона побачила його – свого брата.

And among them, she saw him – her brother.

Їхні очі зустрілися.

Their eyes met.

Стало тихо, ніби всі звуки великого аеропорту раптово зникли.

It became quiet, as if all the sounds of the large airport had suddenly disappeared.

Брат наблизився до неї з валізою у руці.

Her brother approached her with a suitcase in his hand.

В обличчі його було видно подив і радість водночас.

His face showed both surprise and joy.

"Привіт", - нарешті сказала Оксана, ледве стримуючи сльози.

"Hi," Oksana finally said, barely holding back tears.

"Привіт", - відповів брат і обережно обійняв її.

"Hi," he replied and gently hugged her.

На мить вони обидва розгубилися, не знаючи як поводитися.

For a moment, they both felt confused, not knowing how to act.

Але потім, немов за сигналом, обійнялися міцніше і тепліше.

But then, as if on cue, they hugged each other more tightly and warmly.

"Я так скучила за тобою, пробач за все", - прошепотіла Оксана.

"I missed you so much, forgive me for everything," Oksana whispered.

"Я теж скучив", - відповів брат.

"I missed you too," her brother replied.

"Давай спробуємо все виправити".

"Let’s try to make things right."

У цій короткій фразі було все.

In this short phrase, there was everything.

Надія, прощення, і новий початок.

Hope, forgiveness, and a new beginning.

Колись загублена близькість почала відроджуватися.

The once lost closeness began to resurface.

Оксана почувала себе краще.

Oksana felt better.

Вона відчувала, що це тільки початок.

She sensed that this was just the beginning.

Початок нового етапу їхніх відносин.

The beginning of a new chapter in their relationship.

Коли вони вийшли з аеропорту, сонце лагідно освітлювало їхні обличчя.

As they exited the airport, the sun gently illuminated their faces.

А в серцях панувала нова надія на майбутнє.

And in their hearts, there was a new hope for the future.

Так, час минув.

Yes, time had passed.

Але у цю мить Оксана зрозуміла, що ніколи не пізно спробувати знову.

But at that moment, Oksana realized that it is never too late to try again.