У ті літні дні, коли сонце ніжно прогрівало землю, у невеликому селищі у Карпатських горах, всі знали один одного.

In those summer days when the sun gently warmed the earth, in a small village in the Carpathian Mountains, everyone knew each other.

В центрі селища стояла невелика клініка.

In the center of the village stood a small clinic.

Її дерев'яні стіни нагадували про старі добрі часи, а в повітрі завжди відчувався запах лікарських трав.

Its wooden walls harkened back to the good old days, and the air was always filled with the scent of medicinal herbs.

Тут і працював Микола – доктор, відомий своєю спокійною вдачею та відданістю пацієнтам.

This is where Mykola worked – a doctor known for his calm demeanor and dedication to his patients.

Одного ранку, до клініки прийшла Оксана.

One morning, Oksana came to the clinic.

Вона була вчителькою в місцевій школі.

She was a teacher at the local school.

Коли вона увійшла, Микола відразу помітив її бліде обличчя та кручену від болю позу.

When she entered, Mykola immediately noticed her pale face and the way she was doubled over in pain.

"Оксано, що сталося?

"Oksana, what happened?"

" – спокійно запитав він, підходячи до неї.

he calmly asked, approaching her.

"Миколо, у мене сильний біль в животі.

"Mykola, I have severe stomach pain...

Не знаю, що робити", – відказала вона, ледь стримуючи сльози.

I don't know what to do," she replied, barely holding back tears.

Оксана мала велику боязнь лікарень.

Oksana had a great fear of hospitals.

Її завжди лякали великі лікарняні будинки та серйозні процедури.

Big hospital buildings and serious procedures always terrified her.

Але зараз біль був такий сильний, що вона не знала, що робити.

But now the pain was so intense that she didn’t know what to do.

"Спочатку спокійно, сядь", – сказав Микола і допоміг їй сісти на стілець.

"First, calm down, sit," said Mykola, helping her to a chair.

Він ретельно оглянув її та вигляд став серйознішим.

He examined her carefully, and his expression grew serious.

"Оксано, це може бути серйозно.

"Oksana, this could be serious.

Потрібен ретельний огляд", – почав він, але помітив, як вона зіщулась від страху.

We need a thorough examination," he began, but noticed how she cringed with fear.

"Я боюся лікарень, Миколо.

"I'm afraid of hospitals, Mykola.

Не вміюсь їхати в місто.

I can't go to the city.

Чи не можна зробити що-небудь тут?

Can't something be done here?"

", – благально запитала вона.

she pleaded.

Микола зрозумів її настрій.

Mykola understood her mood.

Він знав, що відправити Оксану до великої лікарні було б правильно, але також розумів її страхи.

He knew that sending Oksana to a big hospital would be the right decision, but he also understood her fears.

Він вирішив спробувати допомогти їй тут, на місці.

He decided to try to help her right there on the spot.

"Добре, спробую все можливе, щоб уникнути транспортування.

"Alright, I'll try my best to avoid transportation.

Але якщо буде потрібно, ми все ж візьмемо каретку швидкої допомоги", – відповів Микола.

But if necessary, we will call an ambulance," Mykola replied.

Він розпочав лікування.

He began the treatment.

Використав спокійні та ніжні методи, намагаючись зняти біль.

He used calm and gentle methods, trying to relieve the pain.

Але згодом біль тільки посилився.

But over time, the pain only intensified.

Оксана вже не могла стримати сльози.

Oksana could no longer hold back her tears.

Микола швидко зрозумів, що це може бути апендицит.

Mykola quickly realized that this could be appendicitis.

Потрібна була негайна дія.

Immediate action was necessary.

Він приготував все, що було необхідно для невеликої операції прямо у клініці.

He prepared everything needed for a minor surgery right there in the clinic.

"Оксано, зараз найважливіше, щоб ти довірилась мені.

"Oksana, the most important thing now is for you to trust me.

Ми повинні діяти швидко", – попросив Микола.

We need to act quickly," Mykola asked.

Оксана затамувала подих і кивнула.

Oksana held her breath and nodded.

Микола вправно виконав процедуру і через кілька хвилин Оксана відчула, як біль починає вщухати.

Mykola skillfully performed the procedure, and after a few minutes, Oksana felt the pain begin to subside.

Вона глянула на Миколу з вдячністю.

She looked at Mykola with gratitude.

"Ти врятував мене, Миколо.

"You saved me, Mykola.

Я тепер вірю тобі та твоїм методам", – тихо сказала вона.

Now I trust you and your methods," she said quietly.

Микола посміхнувся.

Mykola smiled.

"Головне – ти в порядку.

"The main thing is that you're alright.

Тепер потрібно трохи відпочити, а потім повертайся до свого звичного життя.

Now you need some rest, and then you can return to your normal life."

"Оксана лежала на ліжку в клініці, відчуваючи себе набагато краще.

Oksana lay on the bed in the clinic, feeling much better.

Її страх перед лікарнями почав розсіюватись.

Her fear of hospitals began to dissipate.

Вона знала, що може довіряти не тільки Миколі, але і сучасній медицині.

She knew she could trust not only Mykola but modern medicine as well.

З приходом тиші, вона зрозуміла – інколи важливо довіряти та дозволити собі допомогти.

As peace settled in, she realized – sometimes it’s important to trust and allow oneself to be helped.

Із тієї миті, Оксана вже не боялась клініки і завжди дякувала Миколі за його професіоналізм і розуміння.

From that moment, Oksana was no longer afraid of the clinic and always thanked Mykola for his professionalism and understanding.

А літні дні продовжували приносити спокій і надію у маленьке селище на схилах Карпат.

And the summer days continued to bring peace and hope to the little village nestled on the slopes of the Carpathians.