Проміння сонця пробивалися крізь густу зелену зарость, освітлюючи занедбані будинки та дороги.

The rays of the sun pierced through the dense green thicket, illuminating the abandoned buildings and roads.

Прип'ять, місто-привид, стояло тихо та задумливо.

Pripyat, the ghost town, stood quietly and pensively.

Олеся стояла поруч зі своїм партнером Тарасом і гідом Катериною, відчуваючи незвичний страх і захоплення одночасно.

Olesya stood next to her partner Taras and their guide Kateryna, feeling an unusual mix of fear and fascination.

"Олеся, ти впевнена, що хочеш піти далі?

"Olesya, are you sure you want to go further?"

" – запитав Тарас, тримаючи її за руку.

asked Taras, holding her hand.

Він вбачав непросте рішення в її очах, проте не хотів зупиняти її.

He saw the difficult decision in her eyes but didn't want to stop her.

"Так, Тарасе.

"Yes, Taras.

Я повинна це побачити.

I need to see this.

Це важливо для мене," – відповіла Олеся, намагаючись сховати свій страх.

It's important to me," Olesya replied, trying to hide her fear.

Вона колись пережила серйозну медичну проблему, і тепер цей страх переслідував її.

She had once faced a serious medical issue, and now this fear haunted her.

Катерина, гід з багаторічним досвідом, дала знак, що група може продовжувати рухатись.

Kateryna, a guide with many years of experience, signaled that the group could continue moving.

Вона добре розуміла цікавості і побоювання туристів.

She well understood the curiosity and apprehension of tourists.

"Тримайтеся разом і не відлучайтесь від групи," – мовила вона впевнено.

"Stay together and do not stray from the group," she said confidently.

Літо було в розпалі, і спека відчувалася ще сильніше серед бетонних брил та покинутих будівель.

Summer was in full swing, and the heat felt even more intense among the concrete ruins and abandoned buildings.

Група повільно рушила вперед, обережно проходячи біля будівель, де природа взяла верх.

The group slowly moved forward, carefully passing by structures where nature had taken over.

Олеся зупинилася біля школи і вдивлялася у вікна, намагаючись уявити життя, яке тут кипіло до аварії.

Olesya stopped by a school and peered through the windows, trying to imagine the life that bustled there before the disaster.

Раптом Олеся відчула, як її голова закрутилася, і сліпучий біль пронизав тіло.

Suddenly, Olesya felt her head spin, and a blinding pain shot through her body.

Вона зробила крок назад, намагаючись зловити рівновагу, але впала на землю.

She took a step back, trying to regain her balance, but collapsed to the ground.

Тарас скрикнув і кинувся до неї.

Taras cried out and rushed to her.

"Олеся!

"Olesya!

Що сталося?

What happened?"

" – він був відчайдушний і розгублений.

He was desperate and confused.

Олеся не могла говорити, тільки важко дихала, взявшись за груди.

Olesya couldn't speak, only breathed heavily, clutching her chest.

Катерина миттєво зрозуміла важливість ситуації.

Kateryna instantly grasped the gravity of the situation.

Вона залишилася стриманою та професійною.

She remained calm and professional.

"Тарасе, заспокійся.

"Taras, calm down.

Вона зараз потребує допомоги.

She needs help right now.

Ми повинні її евакуювати.

We need to evacuate her."

"Тарас був у сумнівах.

Taras was hesitant.

Він хотів взяти її на руки і бігти до виходу, але довірився Катерининій впевненості.

He wanted to pick her up and run to the exit, but he trusted Kateryna's confidence.

"Що нам робити?

"What should we do?"

" – запитав він.

he asked.

"Ми допоможемо Олесі добратися до безпечного місця.

"We'll help Olesya get to a safe place.

Тримай її голову рівно.

Keep her head steady.

Головне не панікувати.

The main thing is not to panic."

"Підтримуючи Олесю, Тарас і Катерина обережно переміщали її через занедбані вулички.

Supporting Olesya, Taras and Kateryna carefully moved her through the abandoned streets.

Їм допомогли інші члени групи, які діяли злагоджено та швидко.

Other group members helped, acting coordinated and swiftly.

Нарешті вони досягли виходу із зони.

Finally, they reached the zone's exit.

Як тільки вони вийшли за межі зони, на них чекала швидка допомога.

As soon as they exited the zone, an ambulance was waiting for them.

Лікарі швидко оглянули Олесю і надали необхідну допомогу.

The doctors quickly examined Olesya and provided the necessary assistance.

Через деякий час її стан покращився.

After some time, her condition improved.

"Я така вдячна вам обом," – прошепотіла Олеся, дивлячись на Тараса і Катерину.

"I am so grateful to both of you," Olesya whispered, looking at Taras and Kateryna.

"Все буде добре, дорога," – сказав Тарас, обнімаючи її.

"Everything will be fine, dear," said Taras, hugging her.

Він зрозумів, що інколи найважливіше – це підтримка та довіра.

He understood that sometimes the most important thing is support and trust.

Катерина, дивлячись на них, усміхнулася.

Kateryna, watching them, smiled.

Вона знала, що ця пригода зміцнила їхні відносини і, можливо, трохи знизила її власний страх перед майбутніми турами.

She knew that this adventure had strengthened their relationship and perhaps slightly eased her own fear of future tours.

Група завершила поїздку, а Пропатрій залишила ще одну історію в пам'яті своїх відвідувачів.

The group completed their trip, and Pripyat left another story in the memories of its visitors.