Під бетонними стінами підземного бункера, у серпневу спеку, ховалася Оксана разом із своїм молодшим братом, Максимом.

Under the concrete walls of the underground bunker, in the sweltering August heat, Oksana hid with her younger brother, Maksym.

Це було День Незалежності, але навіть свято не могло змусити забути про їхню складну ситуацію.

It was Independence Day, but even the holiday couldn't overshadow their challenging situation.

Ледве видиме світло лампи освітлювало лише невелику частину кімнати, створюючи ще більше напруги.

The faint light of the lamp illuminated only a small part of the room, adding to the tension.

Максим сидів на старому матраці, схрестивши ноги.

Maksym sat cross-legged on an old mattress.

Його обличчя було червоним, а дихання ставало все важчим.

His face was flushed, and his breathing was becoming more labored.

У нього з'явилася алергічна реакція, і Оксана знала, що діяти потрібно швидко.

He had an allergic reaction, and Oksana knew she needed to act quickly.

Але під рукою майже нічого не було.

But there was almost nothing on hand.

Оксана відчувала, як її власний пульс пришвидшився.

Oksana felt her own pulse quicken.

Замкнений простір бункера, такий загрозливо тісний, здавалося, стискав її з усіх боків.

The confined space of the bunker, so oppressively tight, seemed to squeeze her from all sides.

Вона подивилася на Максима і зрозуміла, що зараз її страхи не мають значення.

She looked at Maksym and realized her fears didn't matter right now.

Головне - допомогти брату.

The main thing was to help her brother.

Вона почала шукати в невеличкій сумці, що була біля них – тут були лише деякі запаси продовольства, трохи води й кілька побутових речей.

She began to search through the small bag next to them – she found only some food supplies, a bit of water, and a few household items.

Без потрібних ліків їй доведеться бути винахідливою.

Without the necessary medicine, she would have to be resourceful.

Знайшовши маленький ніж, Оксана вирішила зробити компрес.

Finding a small knife, Oksana decided to make a compress.

Вона розрізала одну з пластикових пляшок води і змочила шматок тканини.

She cut one of the plastic water bottles and wet a piece of cloth.

Потім обережно приклала його до лоба хлопця, сподіваючись, що прохолода допоможе.

Then she carefully placed it on the boy's forehead, hoping the coolness would help.

З кожним хвилиною Максим почав дихати легше.

With each passing minute, Maksym began to breathe more easily.

Оксана уважно спостерігала за змінами в його стані.

Oksana watched closely for changes in his condition.

Її руки тремтіли, але вона тримала ситуацію під контролем.

Her hands were trembling, but she kept the situation under control.

Час проходив повільно, та нарешті на обличчі Максима з'явився слабкий, але справжній посміх.

Time passed slowly, but finally a faint, yet genuine smile appeared on Maksym's face.

Його стан покращився, небезпека минула.

His condition improved, the danger had passed.

Оксана відчула хвилю полегшення, якого раніше майже не випробовувала.

Oksana felt a wave of relief she'd seldom experienced before.

Вона зрозуміла, що іноді страх можна подолати, коли ти дієш заради когось важливого.

She realized that sometimes fear can be overcome when you act for someone important.

Вони залишилися в бункері, сідячи пліч-о-пліч.

They remained in the bunker, sitting side by side.

Незважаючи на важкі часи, Оксана відчула, що тепер вони готові чекати на допомогу.

Despite difficult times, Oksana felt that now they were ready to wait for help.

Надія повернулася до їхніх сердець, навіть у цьому темному місці.

Hope returned to their hearts, even in this dark place.

Іноземні звуки ззовні ставали все гучнішими.

The foreign sounds outside were getting louder.

Було відчуття, що підтримка близька.

There was a sense that help was near.

Навіть у бункері вдалося зберегти віру в краще.

Even in the bunker, they managed to hold onto faith in better days.