Багряне світло заходу сонця золотило башти Собору Святої Софії в Києві.

The crimson light of the sunset gilded the towers of Saint Sophia Cathedral in Kyiv.

У повітрі ще віяло літнім теплом, хоча осінь вже підступала.

The air still carried a hint of summer warmth, though autumn was approaching.

Оксана, завжди з посвятою досліджуючи стародавні історії, крокувала біля стін катедри.

Oksana, always dedicated to researching ancient histories, walked by the cathedral's walls.

Її серце билося частіше від передчуття: десь тут схований артефакт, який може розкрити давні таємниці.

Her heart beat faster with anticipation: somewhere here, an artifact was hidden that could unveil ancient mysteries.

Микола йшов поруч.

Mykola walked beside her.

Він дивився на Оксану з тривогою.

He looked at Oksana with concern.

Її запал захоплював, але і викликав у нього стурбованість.

Her enthusiasm was captivating, but it also worried him.

Він знав, що в погоні за відповідями вона може забути про себе.

He knew that in her pursuit of answers, she might forget about herself.

Тарас, місцевий гід, із скептицизмом слухав теорії Оксани.

Taras, a local guide, listened to Oksana's theories with skepticism.

Він захоплювався її наполегливістю, але залишався сумнівним.

He admired her persistence but remained doubtful.

Проте щось в ньому пробуджувалося від її рішучості.

Yet something within him was stirred by her determination.

Вони ввійшли до собору.

They entered the cathedral.

Місце було величним своїми вітражами і стародавніми фресками.

The place was magnificent with its stained glass and ancient frescoes.

Усе тут зберігало історію тисячоліть.

Everything here held the weight of millennia.

Але раптом Оксана зупинилася.

Suddenly, Oksana stopped.

Їй стало зле.

She felt unwell.

Біль пронизував її голову, і слабкість охопила тіло.

Pain pierced her head, and weakness overtook her body.

"Треба сісти, Оксано," - сказав Микола, підримуючи її.

"You need to sit down, Oksana," Mykola said, supporting her.

“Ти мусиш відпочити”.

“You must rest.”

"Ні, я повинна йти далі," - прошепотіла Оксана.

"No, I have to keep going," Oksana whispered.

Вона вивела з кишені стару карту.

She pulled an old map from her pocket.

"Я відчуваю, що ми близькі."

"I feel we are close."

Тарас дивився на неї.

Taras looked at her.

Боротьба відбувалася у ньому.

A struggle was happening within him.

Все його життя він слухав легенди без доказів.

All his life, he had heard legends without evidence.

Але зараз вигляд рішучої Оксани змушував його засумніватися у власному скептицизмі.

But now, the sight of Oksana's resolve made him question his own skepticism.

Несподівано, Оксана знайшла сили встати.

Unexpectedly, Oksana found the strength to stand.

Її очі блищали від усвідомлення.

Her eyes gleamed with realization.

"Там, за цією стіною," - застигла вона.

"There, behind this wall," she said, halting.

Але слабкість швидко повернулася.

But the weakness quickly returned.

Вона впала на коліна.

She collapsed to her knees.

"Ми мусимо зупинитись," - наполягав Микола.

"We have to stop," Mykola insisted.

Він повернувся до Тараса.

He turned to Taras.

"Допоможи мені.

"Help me.

Їй потрібно відпочити."

She needs to rest."

Але Тарас уже рушив до стіни.

But Taras was already moving to the wall.

З її підказкою він знайшов прихований важіль, і стіна почала рухатися, розкриваючи таємну кімнату.

With her hint, he found a hidden lever, and the wall began to move, revealing a secret room.

Всередині було темно і тихо.

Inside, it was dark and quiet.

Вони ледь встигли побачити старовинний контейнер, перш ніж Оксана втратила свідомість.

They barely glimpsed an ancient container before Oksana lost consciousness.

Зрозумівши серйозність ситуації, Микола викликав допомогу.

Understanding the seriousness of the situation, Mykola called for help.

Як тільки приїхала медична команда, Оксану доставили до шпиталю.

As soon as the medical team arrived, Oksana was taken to the hospital.

Після тих подій вона зрозуміла, як важливо берегти себе.

After those events, she realized the importance of taking care of herself.

Її пошуки не були даремними — вона знайшла істинних друзів у Миколі та Тарасі, а також частину себе, яку втратила.

Her search was not in vain — she found true friends in Mykola and Taras, as well as a part of herself she had lost.

Микола почав поважати її силу і рішучість.

Mykola began to respect her strength and determination.

Тарас відкрив своє серце до нових можливостей.

Taras opened his heart to new possibilities.

Собор залишився стояти велично, як завжди, тримаючи в собі безліч нерозказаних історій.

The cathedral remained standing majestically, as always, holding within it countless untold stories.

Але для Оксани він став початком нового шляху.

But for Oksana, it marked the beginning of a new journey.