Літній день був спекотним.

The summer day was scorching.

Сонце сяяло крізь великі вікна лікарні.

The sun shone through the large hospital windows.

Оксана йшла по коридору з рішучим виглядом.

Oksana walked down the corridor with a determined look.

Вона була професійною медсестрою, завжди готовою допомогти.

She was a professional nurse, always ready to help.

Але сьогодні Оксана була неспокійна.

But today, Oksana was uneasy.

На серці тиснула важка таємниця.

A heavy secret weighed on her heart.

Пацієнт, який лежав в одній з палат, був другом із її минулого.

A patient lying in one of the rooms was a friend from her past.

Цей пацієнт завжди підтримував і розумів її.

This patient had always supported and understood her.

Тепер він потребував її допомоги.

Now, he needed her help.

Оксана хотіла бути поруч, але боялася проявити занадто багато емоцій під час роботи.

Oksana wanted to be there for him, but she was afraid of showing too much emotion while on the job.

В сусідньому кабінеті Петро, лікар із багаторічним досвідом, переглядав медичні записи.

In a neighboring office, Petro, a doctor with many years of experience, was reviewing medical records.

Він давно знав Оксану.

He had known Oksana for a long time.

Вони разом починали працювати в цій лікарні.

They had started working at this hospital together.

Петро розумів, що Оксана має особистий інтерес у допомозі цьому пацієнту. Але він також знав, що необхідно дотримуватись правил.

Petro understood that Oksana had a personal interest in helping this patient, but he also knew that rules had to be followed.

У момент, коли Оксана підходила до палати, вона побачила Петра.

As Oksana approached the room, she saw Petro.

Поглядом він запитував, чи потрібна допомога.

His eyes asked if she needed help.

Оксана зітхнула і, зібравшись із силами, вирішила розповісти йому все.

Oksana sighed and, gathering her strength, decided to tell him everything.

Вона пояснила, як важливо для неї, щоб їхній друг отримав найкращу допомогу.

She explained how important it was for her that their friend received the best possible care.

Петро слухав уважно.

Petro listened attentively.

Неочікувано стан пацієнта погіршився.

Unexpectedly, the patient's condition worsened.

Тривожно загуділи монітори.

The monitors began to sound alarms.

Оксана і Петро обмінялися серйозними поглядами.

Oksana and Petro exchanged serious looks.

Вони розуміли, що потрібно діяти швидко.

They understood that they needed to act quickly.

Петро взяв завдання на себе, керуючи командою лікарів, поки Оксана асистувала, роблячи все можливе.

Petro took charge, leading the team of doctors while Oksana assisted, doing everything she could.

Після напруженої процедури стан пацієнта стабілізувався.

After the tense procedure, the patient's condition stabilized.

Оксана зітхнула з полегшенням.

Oksana sighed with relief.

Вона сиділа поруч, тримаючи за руку друга, який почав поступово приходити до тями.

She sat by her friend's side, holding his hand as he slowly regained consciousness.

Петро підійшов до неї, втихомирюючи обстановку.

Petro approached her, calming the situation.

"Ти зробила все можливе," сказав він, притискаючи її плечі.

"You did everything you could," he said, squeezing her shoulders.

Оксана усміхнулася.

Oksana smiled.

Вона зрозуміла, що емоції можна контролювати, але не варто приховувати своє співчуття.

She realized that emotions can be controlled, but it's important not to hide one's compassion.

Важливо було встановити межі між професіоналізмом і особистим життям.

It was crucial to establish boundaries between professionalism and personal life.

Лікарня продовжувала своє життя, але для Оксани це було новою сторінкою.

The hospital continued its daily routine, but for Oksana, it was a new chapter.

Вона знала, що буде далі справлятися з викликами і допомагати, дотримуючись балансу між серцем і обов’язком.

She knew she would continue to face challenges and help, maintaining the balance between heart and duty.