У Києві осінь огортала сирітський будинок золотистим листям.

In Kyiv, autumn wrapped the orphanage in golden leaves.

Воздух був свіжим і холодним, але всередині приміщення теплом огортали дитячі голоси та сміх.

The air was fresh and cold, but inside, warmth was brought by the voices and laughter of the children.

У кутку спільної кімнати сидів Олег.

In a corner of the common room sat Oleh.

Він був волонтером, який завжди шукав способи принести радість дітям.

He was a volunteer always looking for ways to bring joy to the children.

Його очі завжди світили добротою.

His eyes always shone with kindness.

"Сьогодні у нас буде ляльковий спектакль," запевнив він дітей, стоячи перед маленькою сценою. У руках тримав великий мішок.

"Today we have a puppet show," he assured the children, standing in front of a small stage, holding a large bag.

Катя, яка працювала в сирітському будинку роками, згадала Олегу, що сьогодні був день прання.

Katya, who had worked in the orphanage for years, reminded Oleh that today was laundry day.

Вона вже хотіла попередити його про порядок у пральні, але була зайнята важливою телефонною розмовою.

She wanted to warn him about the order in the laundry room, but she was caught up in an important phone call.

Не дивлячись на це, Олег упевнено попрямував у напрямку пральні.

Regardless, Oleh confidently headed towards the laundry room.

Його мета була одна: зробити дітей щасливими.

His goal was clear: to make the children happy.

Але у пральні на нього чекала несподіванка.

But in the laundry room, a surprise awaited him.

Олег розсипав по підлозі речі, намагаючись знайти якісь ляльки.

Oleh scattered items on the floor, trying to find some puppets.

Ніде не було видно нічого схожого на ляльок.

There wasn't anything resembling puppets around.

Нарешті він намацав пару шкарпеток та вирішив використати їх як ляльки.

Finally, he came across a pair of socks and decided to use them as puppets.

Вони були трохи брудні та мали різкий запах, але час йшов, і діти вже чекали.

They were a bit dirty and had a strong smell, but time was running out, and the children were already waiting.

Назад у спільній кімнаті, Олег з ентузіазмом презентував свої "ляльки."

Back in the common room, Oleh enthusiastically presented his "puppets."

Діти почали сміятися, не відразу зрозумівши, що це просто шкарпетки.

The children started laughing, not immediately realizing that they were just socks.

Олег почав імпровізувати історію, в якій шкарпетки ожили.

Oleh began to improvise a story in which the socks came to life.

Шум від сміху дітав далеким у коридорі.

The sound of laughter could be heard echoing down the corridor.

Чим більше Олег анімав шкарпетки, тим голосніше сміялися діти.

The more Oleh animated the socks, the louder the children's laughter grew.

Але запах незабаром став нестерпним.

But soon, the smell became unbearable.

Катя, яка вже повернулася після дзвінка, ввійшла до зали, трохи здригуючись від змішання запахів.

Katya, who had returned after her call, entered the room, flinching at the mix of odors.

Побачивши ситуацію, вона миттю зрозуміла, що сталося.

Seeing the situation, she instantly understood what had happened.

Катя з усмішкою зупинила виставу та занесла запасний комплект справжніх ляльок.

With a smile, Katya stopped the show and brought in a spare set of real puppets.

"Мабуть, ця історія про шкарпетки може зачекати до наступного разу," підморгнула вона Олегу.

"Perhaps this sock story can wait for another time," she winked at Oleh.

Діти плескали і кричали від радості.

The children clapped and cheered with delight.

Олег трохи підморгнув, але він знав: йому вдалося досягти головного — діти сміялися, їхні обличчя сяяли радістю.

Oleh gave a small wink back, but he knew he had achieved the main goal—making the children laugh, their faces shining with joy.

Відтепер він зрозумів, що потрібно краще підготуватися, але не втрачати своєї спонтанності.

From now on, he understood that he needed better preparation, but he shouldn't lose his spontaneity.

Адже іноді саме вона приносить справжню радість.

After all, sometimes it's that spontaneity that brings true joy.

Перед виходом Олег подякував Каті за допомогу і пообіцяв, що наступного разу "вистава" буде ще кращою.

Before leaving, Oleh thanked Katya for her help and promised that next time the "performance" would be even better.

А діти вже нетерпляче чекали нових пригод з Олегом.

And the children were already eagerly anticipating new adventures with Oleh.

Сміх наповнював сирітський будинок навіть після того, як осінні листя за вікном продовжували своє танго.

Laughter filled the orphanage even after the autumn leaves outside continued their dance.