Бориспільський аеропорт дзвенить звуками.

Бориспільський аеропорт resounds with sounds.

Пасажири квапливо переплітаються між голосними оголошеннями.

Passengers hastily weave between loud announcements.

Осінні листя кружляють за великими скляними вікнами.

Autumn leaves swirl behind the large glass windows.

В повітрі висить очікування.

There's an air of anticipation.

Оксана і Богдан стоять біля виходу.

Oksana and Bohdan stand by the exit.

Вони нервово вдивляються у натовп.

They nervously scan the crowd.

Оксана — старша сестра.

Oksana is the elder sister.

Вона зібрана та раціональна.

She is composed and rational.

Її серце стискається злістю, коли вона згадує їхнього батька.

Her heart clenches with anger when she thinks of their father.

Чоловік, який залишив їх без пояснень.

The man who left them without explanations.

Для Богдана, молодшого брата, все інакше.

For Bohdan, the younger brother, it's different.

Він мріє про нову зустріч, бажає повернути сім'ю.

He dreams of a new meeting, longing to reunite the family.

"Може, й не варто було приходити," говорить Оксана, тримаючи Богдана за руку.

"Maybe it wasn't worth coming," says Oksana, holding Bohdan's hand.

Вона хоче захистити його від можливого розчарування.

She wants to protect him from possible disappointment.

Богдан дивиться на неї з надією.

Bohdan looks at her with hope.

"Я хочу почути його.

"I want to hear him.

Можливо, він має пояснення," він відповідає.

Maybe he has an explanation," he replies.

Хвилини тягнуться вічністю.

Minutes stretch into eternity.

Нарешті, батько з'являється у дверях.

Finally, their father appears in the doorway.

Голоси в голові Оксани підсилюються, але вона вирішує спочатку поговорити сама.

The voices in Oksana's head grow louder, but she decides to speak first.

Вона робить крок назустріч.

She steps forward.

"Поговорімо," каже вона, стримуючи емоції.

"Let's talk," she says, holding back emotions.

Батько починає пояснювати.

The father begins to explain.

Його обличчя зморщене від років й горя.

His face is wrinkled with years and sorrow.

Він говорить про труднощі, проблеми, які завадили йому залишитися з дітьми.

He talks about hardships, problems that prevented him from staying with the children.

Його голос сповнений каяття.

His voice is filled with remorse.

Оксана слухає уважно.

Oksana listens intently.

Її серце пом'якшується.

Her heart softens.

Вона дивиться на Богдана, який стоїть трохи осторонь.

She looks at Bohdan, who stands a little apart.

Вона згадує його надію, його бажання примирення.

She recalls his hope, his desire for reconciliation.

Після довгої розмови вона зітхає та каже: "Добре, спробуємо почати знову.

After a long conversation, she sighs and says, "Alright, let's try to start anew.

Але я це роблю заради Богдана.

But I'm doing this for Bohdan."

"Богдан посміхається, його очі сяють.

Bohdan smiles, his eyes shining.

Він обіймає Оксану і повертається до батька.

He hugs Oksana and turns to their father.

Щось тепле заповнює серце Оксани.

Something warm fills Oksana's heart.

Вона відчуває, як частина її гніву зникає.

She feels a part of her anger dissipate.

На тлі осіннього листя, котре продовжує кружляти за вікнами, сім'я вперше за довгий час чує власні голоси.

Against the backdrop of the autumn leaves that continue to swirl outside the windows, the family hears their own voices for the first time in a long time.

Вони неквапливо починають будувати нові стосунки, крок за кроком.

They slowly begin to build new relationships, step by step.