В холодномуi, але ясному осінньому ранку Юрій, Оксана і Дмитро прогулювалися біля Софійського собору.

On a cold but clear autumn morning, Yuriy, Oksana, and Dmytro were strolling near Sofiyivsky Cathedral.

Вітер обережно зривав золотисте листя з дерев, і вони кружляли у повітрі, наче танцювали в своєму ритмі.

The wind gently tore the golden leaves from the trees, and they whirled in the air as if dancing to their own rhythm.

Повітря було прохолодне і свіже, наповнене ароматом пізньої осені.

The air was cool and fresh, filled with the fragrance of late autumn.

"Це місце завжди вражає мене своєю величчю," сказала Оксана, дивлячись на куполи, що виблискували на сонці.

"This place always amazes me with its grandeur," said Oksana, looking at the domes glistening in the sun.

Вона намагалася посміхнутися, хоча в глибині душі відчувала тривогу за Юрія.

She tried to smile, although deep down she felt anxious for Yuriy.

Юрій кивнув, але на його обличчі виднівся легкий сум.

Yuriy nodded, but a slight sadness was visible on his face.

Він вже кілька тижнів відчував незрозумілий запаморочення та втому, і сьогодні ці симптоми згусли, мов важкі хмари перед дощем.

For several weeks, he had been feeling inexplicable dizziness and fatigue, and today these symptoms thickened like heavy clouds before a rain.

"Мабуть, пора зізнатися," подумав Юрій і, поглинаючи повітря на повні груди, звернувся до друзів.

"Perhaps it's time to confess," thought Yuriy, and, taking a deep breath, he turned to his friends.

"Мені трохи не по собі останнім часом.

"I haven't been feeling well recently.

Запаморочення, втома.

Dizziness, fatigue...

Просто хочу, щоб ви знали та допомогли мені, якщо знадобиться.

I just want you to know and help me if needed."

"Оксана ніжно доторкнулася до його руки.

Oksana gently touched his hand.

"Можливо, тобі слід відпочити?

"Maybe you should rest?

Ми можемо знайти лавочку і посидіти трохи," запропонувала вона.

We can find a bench and sit for a while," she suggested.

Її голос був м'яким, але відчувалася схованого тривога.

Her voice was soft, but there was a hidden anxiety.

Дмитро, тримаючи руки в кишенях, з задумливим виразом обличчя, поглянув на Юрія.

Dmytro, with his hands in his pockets and a thoughtful expression on his face, looked at Yuriy.

"Якщо ти бажаєш, можемо піти в кафе неподалік," сказав він, явно намагаючись не робити з цього велику справу.

"If you want, we can go to a café nearby," he said, clearly trying not to make a big deal out of it.

"Посидимо, поговоримо.

"We can sit down, talk.

Це може допомогти.

It might help."

"У трійці панувала тиша, поки вони рухалися до входу в собор.

A silence prevailed among the three as they moved toward the entrance to the cathedral.

Вежі над ними ніби оберігали своїх гостей.

The towers above seemed to be watching over their guests.

Коли вони зайшли, аромат ладану наповнив їхні органи нюху, а мозаїка на стінах і колонах передавала історії минулих часів.

When they entered, the scent of incense filled their senses, and the mosaics on the walls and columns conveyed stories of times past.

Юрій, опинившись у глибині собору, раптом відчув дивне, але заспокійливе відчуття миру.

Once deep inside the cathedral, Yuriy suddenly felt a strange but calming sense of peace.

Все здавалося не важливим, окрім цього моменту.

Everything seemed unimportant, except for this moment.

Симптоми, які його турбували, тимчасово відступили на задній план.

The symptoms troubling him temporarily receded to the background.

Коли вони вийшли з собору, Юрій зупинився і озирнувся на заворожуючий вид.

As they exited the cathedral, Yuriy stopped and looked back at the mesmerizing view.

"Дякую, що ви зі мною," мовив він тихо, але щиро.

"Thank you for being with me," he said quietly, but sincerely.

Оксана і Дмитро обійняли його плечі, відчуваючи нову близькість у їхньому дружньому зв’язку.

Oksana and Dmytro wrapped their arms around his shoulders, feeling a new closeness in their friendship.

Вони покидали Софійський собор знову разом, тепліючи від підтримки одне одного.

They left Sofiyivsky Cathedral together again, warmed by each other's support.

Юрій знав, що попереду може бути що завгодно, але тепер він розумів цінність того, щоб ділитися труднощами з друзями.

Yuriy knew that anything could lie ahead, but he now understood the value of sharing hardships with friends.

Це змінювало все.

It changed everything.