У Києві настала зимова пора.

Winter had arrived in Kyiv.

Сніг повільно падав за вікном, покриваючи місто білою ковдрою.

Snow was slowly falling outside the window, covering the city with a white blanket.

Олена сиділа у своїй квартирі перед ноутбуком.

Olena was sitting in her apartment in front of her laptop.

На столі світилося декілька різдвяних прикрас, які нагадували їй про родину на заході України.

A few Christmas decorations on the table reminded her of her family in western Ukraine.

Шум дзвінка, що сповіщав про початок чергової Zoom-зустрічі, відвернув її думки від спогадів.

The sound of a ring, signaling the start of another Zoom meeting, distracted her from her memories.

На екрані з'явився Юрій, її начальник.

Yuriy, her boss, appeared on the screen.

Він почав говорити про важливість завершення проекту до свят.

He began talking about the importance of completing the project before the holidays.

Олена розуміла, як це важливо.

Olena understood how important this was.

Вона дуже хотіла відчути родинне тепло на Різдво.

She really wanted to feel the warmth of family at Christmas.

Зараз це здавалося таким далеким.

Right now, it seemed so far away.

Надія, колега Олени, завжди з оптимізмом у голосі, запропонувала після зустрічі приєднатися до онлайн-збирального заходу.

Nadiya, Olena's colleague, always optimistic, suggested joining an online gathering event after the meeting.

Олена задумалася — у неї стільки роботи.

Olena hesitated—she had so much work.

Але Надія не відступала, наполегливо вмовляючи її приєднатися для відчути святковий дух.

But Nadiya persisted, insistently urging her to join in to feel the festive spirit.

Закінчивши зустріч, Олена вирішила залишитися.

After finishing the meeting, Olena decided to stay.

Вона приєдналася до віртуального святкування, провівши час зі своїми колегами.

She joined the virtual celebration, spending time with her colleagues.

У процесі вона відчула себе трішки легше.

In the process, she felt a little lighter.

Коли більшість розійшлася, Олена відкрилася Юрію та Надії про свої переживання.

When most had logged off, Olena opened up to Yuriy and Nadiya about her struggles.

Вона розповіла про свою самотність і велике бажання побачитися з родиною.

She spoke about her loneliness and her deep desire to see her family.

Юрій задумався.

Yuriy pondered.

Він знав, що проекти важливі, але йому було не чужим людське тепло.

He knew projects were important, but human warmth was not foreign to him.

З підтримкою Надії він зібрав команду.

With Nadiya's support, he rallied the team.

Всі разом вони об'єднали зусилля, щоб допомогти Олені завершити її частину роботи.

Together, they pooled their efforts to help Olena complete her portion of the work.

Наступного дня, завдяки підтримці команди, Олена отримала можливість раніше поїхати додому.

The next day, thanks to the team's support, Olena got the chance to go home earlier.

Вона сиділа в вагоні і дивилася на сяючі снігові пейзажі за вікном, відчуваючи вдячність і радість.

She sat in the train car, looking at the shimmering snowy landscapes outside the window, feeling gratitude and joy.

Тепер Олена знала: навіть за тисячу кілометрів вона знайшла родину та друзів серед своїх колег.

Olena now knew that even a thousand kilometers away, she had found family and friends among her colleagues.

Ця зима навчила її, що важливо не боятися відкрити своє серце й бути вразливою.

This winter taught her the importance of not being afraid to open her heart and be vulnerable.

У важкі часи підтримка може прийти з несподіваного боку, і завжди є місце для нових зв'язків і дружби.

In tough times, support can come from unexpected places, and there is always room for new connections and friendships.

І світло Різдва, як завжди, зігрівало її дух.

And the light of Christmas, as always, warmed her spirit.