За вікном психіатричного відділення тихо падав сніг, перетворюючи світ на білі простори.

Outside the window of the psychiatric ward, snow was quietly falling, turning the world into white expanses.

Оксана дивилася крізь маленьке вікно, відчуваючи теплу атмосферу у кімнаті.

Oksana was looking through the small window, feeling the warm atmosphere in the room.

Вона була тут вже кілька тижнів, намагаючись подолати свою тривогу.

She had been there for a few weeks, trying to overcome her anxiety.

Свято Святого Миколая завжди було важливим для Оксани та її родини.

The Feast of Saint Nicholas had always been important for Oksana and her family.

Але при думці про зустріч з родиною її серце стиснулося від страху.

But at the thought of meeting with her family, her heart tightened with fear.

Старе непорозуміння тяжіло над нею, як чорна хмара.

An old misunderstanding loomed over her like a black cloud.

Глибоко всередині вона хотіла обійняти матір Галину і брата Ігоря, але боялася нового конфлікту.

Deep inside, she wanted to embrace her mother Halyna and brother Ihor, but she was afraid of a new conflict.

Одного ранку, прокинувшись, Оксана зважила важливе рішення.

One morning, upon waking, Oksana weighed an important decision.

Вона вирішила написати листа своїй родині.

She decided to write a letter to her family.

Слідуючи за селянською мудрістю, що чесні слова мають велику силу, Оксана взяла чистий аркуш паперу.

Following the folk wisdom that honest words have great power, Oksana took a blank sheet of paper.

"Дорога родино",— писала Оксана, — "Я хочу, щоби ми були разом на свято Святого Миколая.

"Dear family," Oksana wrote, "I want us to be together for Saint Nicholas' Feast.

Я хвилююся, але, водночас, дуже хочу побачити вас.

I am anxious, but at the same time, I really want to see you.

Я сподіваюся, що зможемо все обговорити і знайти мир.

I hope we can discuss everything and find peace.

З любов'ю, Оксана.

With love, Oksana."

"Вона складала листа, коли пролунав телефонний дзвінок.

She was folding the letter when the phone rang.

Це була мати, Галина.

It was her mother, Halyna.

Її голос звучав тепло і щиро.

Her voice sounded warm and sincere.

"Оксаночко, ми запрошуємо тебе додому на святковий обід.

"Oksanochko, we invite you home for a festive dinner.

Ми скучили за тобою," — сказала Галина.

We miss you," said Halyna.

Оксана відчула, як її серце розтануло.

Oksana felt her heart melt.

Вона усвідомила, що страхи має зворотну сторону і що любов її сім'ї більша за всі конфлікти.

She realized that fears have an opposite side and that her family's love is greater than all conflicts.

Вона вирішила спробувати.

She decided to give it a try.

Того ж дня, одягнута у теплу куртку, Оксана впевнено відкрила двері відділення і вийшла на вулицю.

That same day, dressed in a warm jacket, Oksana confidently opened the ward doors and stepped outside.

Холодний зимовий вітер умить обгорнув її, але вона була сповнена надії.

The cold winter wind immediately embraced her, but she was filled with hope.

Оксана знала, що цей крок був лише початком шляху до сімейного порозуміння і внутрішнього спокою.

Oksana knew that this step was only the beginning of the path to family understanding and inner peace.

Сніг, що м'яко лягав на її плечі, здавався менше важким, і Оксана вирушила назустріч родині з відкритим серцем.

The snow, softly landing on her shoulders, seemed less heavy, and Oksana headed towards her family with an open heart.