Львів покрився білим снігом.

Lviv was covered in white snow.

Це була особлива пора.

It was a special time.

День Святого Миколая.

The day of Saint Nicholas.

Вузькі вулиці міста світилися від святкових вогників.

The narrow streets of the city glowed with festive lights.

Вікна маленького чайного магазину, «Запашний чай», були прикрашені паперовими сніжинками, які ніжно підсвічувалися зсередини.

The windows of the small tea shop, "Zapashnyi Chai," were decorated with paper snowflakes that were gently illuminated from inside.

Дмитро стояв біля вікна, вдивляючись у куток, де лежала його улюблена книга.

Dmytro stood by the window, gazing at the corner where his favorite book lay.

Він не був тут багато років.

He hadn't been here for many years.

Зараз повернувся до Львова, намагаючись знайти відповідь на питання, яке мучило його давно.

Now he was back in Lviv, trying to find an answer to a question that had tormented him for a long time.

Минулі відносини потребували closure.

Past relationships needed closure.

Він був спокійним та стриманим, але у серці його жевріяла надія на новий початок.

He was calm and reserved, yet there was a flicker of hope in his heart for a new beginning.

У ту ж мить двері відчинилися, і холодний вітер впав у приміщення.

At that moment, the door opened, and a cold wind swept into the room.

До чайного магазину зайшла Оксана.

Oksana entered the tea shop.

Її очі світилися від зимового морозу.

Her eyes sparkled from the winter frost.

Вона знала, що Дмитро в місті, але не думала, що зустріне його саме тут.

She knew that Dmytro was in the city, but she did not expect to meet him here.

«Дмитре?

"Dmytre?"

» — її голос був теплий та здивований.

— her voice was warm and surprised.

Він обернувся, і на мить зупинився серцем.

He turned around, and for a moment, his heart paused.

«Оксано, як приємно тебе бачити!

"Oksano, it's so nice to see you!"

» — відповів він, намагаючись приборкати хвилювання.

he replied, trying to restrain his excitement.

Вони сіли за столик, замовили собі чаю з корицею і почали розмову.

They sat at a table, ordered cinnamon tea, and began to talk.

Минуло багато років з тих пір, як вони бачилися.

Many years had passed since they last saw each other.

Запитання тихо заповнювали простір між ними.

Questions quietly filled the space between them.

«Як у тебе справи?

"How have you been?"

» — запитав Дмитро, дивлячись у її очі.

Dmytro asked, looking into her eyes.

Він відразу зрозумів, що ті очі, які він колись любив, були такими ж глибокими, як і раніше.

He immediately realized that those eyes he once loved were as deep as ever.

«Живу, малюю.

"Living, painting.

Ти ж знаєш мене», — усміхнулася Оксана.

You know me," Oksana smiled.

Але в її усмішці був тінь сумніву.

But in her smile was a shadow of doubt.

Вона пам’ятала той момент, коли упустила шанс з ним через страх втратити свободу.

She remembered the moment she missed her chance with him due to the fear of losing her freedom.

Дмитро наважився.

Dmytro dared.

«Я багато думав про нас.

"I've thought a lot about us.

Про минуле.

About the past.

Хочу зрозуміти, чи можемо ми знову бути разом, як колись».

I want to understand if we can be together again, like before."

Оксана мить мовчала, розмірковуючи.

Oksana paused for a moment, pondering.

Її серце носило у собі старі болі, але також і сподівання.

Her heart carried old pains, but also hopes.

Вона знала, що повинна обрати: відкритися чи захистити себе.

She knew she must choose: to open up or to protect herself.

«Можливо, нам варто спробувати знову», — сказала вона, відчувши полегшення.

"Maybe we should try again," she said, feeling relief.

«Але ми маємо відпустити минуле, Дмитре».

"But we must let go of the past, Dmytre."

Світло свічок на столі м’яко популяризувало їх обличчя.

The candlelight on the table softly highlighted their faces.

Вони зрозуміли, що теперішній момент належить лише їм, і дали собі шанс на новий початок.

They realized that the present moment belonged only to them, and they gave themselves a chance for a new beginning.

Дмитро почував себе звільненим від тягаря минулого.

Dmytro felt freed from the burdens of the past.

Він обійняв невідоме майбутнє.

He embraced the unknown future.

Оксана знайшла впевненість рушити вперед, не ховаючи серце від можливості щастя.

Oksana found the confidence to move forward, not hiding her heart from the possibility of happiness.

Так, серед запаху чаю та атмосферних вогників, старі друзі і кохані визнали, що відновити зв'язок цілком можливо.

Thus, amidst the scent of tea and atmospheric lights, old friends and lovers recognized that restoring the connection was entirely possible.