Через білі ворота Лисої Гори Олена, Тарас і Софі крокували в сніговій заметілі.

Through the white gates of Lysa Hora, Olena, Taras, and Sofi walked in a snowstorm.

Сніг оточував їх з усіх боків, а дерев'яні гілки над головами гнулися під вагою льоду.

Snow surrounded them from all sides, and the wooden branches above their heads were bending under the weight of the ice.

Попереду виднілася стежка, вкрита пухнастими сніжинками, які нині нагадували перину.

Ahead, a path was visible, covered with fluffy snowflakes that now resembled a feather bed.

Олена йшла попереду, міцно стискаючи букет квітів.

Olena walked in front, tightly clutching a bouquet of flowers.

Ці прадавні традиції були важливі для неї, як і для всієї родини.

These ancient traditions were important to her, as they were to the whole family.

Вона знала, що Тарас і Софі переживають втрату по-своєму, але хотіла навчити доньку шанувати сімейні звичаї навіть у найтяжчі моменти.

She knew that Taras and Sofi were experiencing the loss in their own ways, but she wanted to teach her daughter to honor family customs even in the hardest moments.

Тарас ішов повільніше, відчуваючи холод, який пробирав до кісток.

Taras walked more slowly, feeling the cold that seeped to his bones.

Він намагався бути сильним, але сьогодні все здавалося надто складним.

He tried to be strong, but today everything seemed too difficult.

Він мовчав, стримуючи емоції, що хвилями піднімалися в грудях.

He kept silent, holding back the emotions that were rising in his chest like waves.

Софі бігала трохи далі, зачарована сніжинками, які падали на її рукавички.

Sofi ran a bit ahead, fascinated by the snowflakes that fell on her gloves.

Вона розуміла, що сьогодні важливий день для родини, але дитяче серце прагнуло відповісти на всі відкриті питання.

She understood that today was an important day for the family, but her young heart longed to find answers to all the open questions.

"Мамо, чому ми тут?

"Mom, why are we here?"

" - раптом спитала Софі, прищуривши очі від снігу.

Sofi suddenly asked, squinting from the snow.

Олена зупинилася, вдивляючись у засніжену доріжку перед собою.

Olena stopped, gazing at the snow-covered path in front of her.

Її власні питання були впереміш з печаллю, яку вона так старанно приховувала.

Her own questions were mixed with the sadness she so carefully hid.

Тарас підійшов ближче, сірою тінню за спиною дружини, і зрозумів, що настав час говорити.

Taras came closer, a gray shadow behind his wife's back, and realized it was time to speak.

"Софі, це місце особливе," - промовив він, вдихаючи холодне повітря.

"Sofi, this place is special," he said, inhaling the cold air.

"Тут ми пам'ятаємо про дідуся.

"Here we remember your grandpa.

Він був частинкою нашої сім'ї, і ми приносимо квіти, щоб показати нашу любов і пам'ять.

He was a part of our family, and we bring flowers to show our love and memory."

"Олена повернулася, слухаючи чоловіка з ніжністю.

Olena turned, listening to her husband with tenderness.

Вперше вона відчула, що вони разом, неначе після холодної ночі нарешті зійшло сонце.

For the first time, she felt they were together, as if after a cold night, the sun had finally risen.

Раптово буря затихла.

Suddenly, the storm calmed down.

Небо очистилося, подарувавши світанок нових обіцянок.

The sky cleared, offering the dawn of new promises.

Родина поклала квіти, одночасно ділячись історіями, плачем та сміхом.

The family laid the flowers, sharing stories, tears, and laughter.

Зараз не був лише момент втрати, а й момент надії.

This was not just a moment of loss but also a moment of hope.

Олена відчула, що відкрившись, вони всі стали ближчими.

Olena felt that by opening up, they had all become closer.

Для Софі це був урок, що родина завжди поруч, а Тарас зрозумів, що не потрібно бути завжди сильним.

For Sofi, it was a lesson that the family is always near, and Taras realized that he didn't always need to be strong.

Разом вони йдуть вперед, підтримуючи один одного крізьчас снігових заметілів та сердечних втрат.

Together they move forward, supporting each other through the snowstorms and the heartaches.