Львівська арт-галерея гріла вечір своїм яскравим світлом.

The Lvivska art gallery warmed the evening with its bright lights.

На дворі панував холодний зимовий вечір, але всередині було тепло і затишно.

Outside, a cold winter evening prevailed, but inside it was warm and cozy.

Люди, загорнуті в свої зимові пальта, входили до зали.

People, wrapped in their winter coats, entered the hall.

Надія трохи нервувала, стоячи біля своїх картин.

Nadiya was a bit nervous, standing by her paintings.

Це була її нова виставка, і вона запросила сюди своїх братів і сестер.

This was her new exhibition, and she had invited her brothers and sisters.

Після багатьох років Надія повернулася до Львова, де вона виросла.

After many years, Nadiya returned to Lviv, where she had grown up.

Вона мала успіх у Києві, але завжди відчувала провину за те, що залишила родину.

She had success in Kyiv, but always felt guilty for leaving her family.

Вона хотіла відновити зв'язок з Петром та Мартою, своїми братом і сестрою.

She wanted to reconnect with Petro and Marta, her brother and sister.

Петро, старший брат, довго працював вчителем у Львові.

Petro, the elder brother, had worked as a teacher in Lviv for a long time.

Йому завжди доводилось балансувати між сімейними обов'язками та власними мріями.

He always had to balance between family obligations and his own dreams.

Він часто відчував себе тим, хто має тримати родину разом.

He often felt like the one who had to keep the family together.

Марта навчалася в університеті.

Marta was studying at the university.

Вона була наймолодшою і часто відчувала, що живе у тіні старшої сестри.

She was the youngest and often felt like she was living in the shadow of her elder sister.

Надіясь зробити їхній стосунок кращим, Надія запросила всіх до своєї виставки, сподіваючись, що вони зможуть порозумітися.

Hoping to improve their relationship, Nadiya invited everyone to her exhibition, hoping that they could come to an understanding.

Зала була заповнена людьми, які милувалися картинами.

The hall was filled with people admiring the paintings.

Надія намагалася зібратись з думками, поки не побачила Петра і Марту.

Nadiya tried to gather her thoughts until she saw Petro and Marta.

Вони підійшли до неї, і Надія помітила напруженість в повітрі.

They approached her, and Nadiya noticed tension in the air.

"Надіє, добре, що ти тут," - сказав Петро з натяком на посмішку, але його очі видавали втому.

"Nadiya, it's good that you're here," Petro said with a hint of a smile, but his eyes betrayed fatigue.

"Так, добре," - додала Марта, проте її голос був холодний.

"Yes, good," added Marta, but her voice was cold.

Надія відчула, як важко почати розмову.

Nadiya found it difficult to start the conversation.

"Дякую, що прийшли.

"Thank you for coming.

Я знаю, що була відсутня.

I know I've been absent.

Я хочу все виправити".

I want to make things right."

Марта зустріла її погляд.

Marta met her gaze.

"Ти завжди була відсутня, Надіє.

"You've always been absent, Nadiya.

Тобі було легше жити своїм життям".

It was easier for you to live your own life."

Петро між ними дивився вниз.

Petro looked down between them.

Настала тиша, але зала навколо гомоніла, продовжуючи святковий шум.

Silence ensued, but the hall around them continued to buzz with festive noise.

"Я намагався тримати нас разом," - втрутився Петро.

"I've tried to keep us together," Petro interjected.

"Це було важко, але ми повинні залишатися родиною".

"It was hard, but we need to remain a family."

Надія взяла руку Марти.

Nadiya took Marta's hand.

"Я знаю, що завинила.

"I know I've wronged.

Але ми можемо все виправити.

But we can make things right.

Я хочу бути частиною вашого життя".

I want to be part of your lives."

Марта кивнула, її серце трохи пом'якшало.

Marta nodded, her heart softening slightly.

"Я теж хочу це, але ти маєш бути з нами, не десь далеко".

"I want that too, but you need to be with us, not far away."

Вони стояли в трьох, мовчки милуючись картинами, що оточували їх.

The three of them stood, silently admiring the paintings surrounding them.

Надія подивилася навколо і відчула тепло, яке пронизало її серце.

Nadiya looked around and felt a warmth piercing her heart.

Вони домовилися частіше зустрічатись, більше розмовляти про важливе і підтримувати одне одного, як справжня родина.

They agreed to meet more often, talk more about important matters, and support each other like a true family.

Надія зрозуміла, що сім'я повинна бути на першому плані.

Nadiya realized that family must come first.

Петро полегшено зітхнув, відчувши, що більше не треба бути посередником.

Petro sighed with relief, feeling that he no longer had to be a mediator.

Марта зітхнула, приймаючи себе і свій шлях без потреби порівнювати себе з іншими.

Marta sighed, accepting herself and her path without the need to compare herself to others.

Вони зробили перший крок на зустріч один одному, натхненні атмосферою свята.

They took the first step toward each other, inspired by the festive atmosphere.