У густому лісі поблизу маленького українського села було тихо, якщо не рахувати шереху ялин, що схилилися під вагою снігу.

In a dense forest near a small Ukrainskoho village, it was quiet, except for the rustling of the fir trees, bent under the weight of snow.

В середині лісу, на галявині, зібрались селяни.

In the middle of the forest, in a clearing, the villagers gathered.

Вони стояли в теплих шубах і шарфах, гріючись гарячими напоями.

They stood in warm coats and scarves, warming themselves with hot drinks.

Було свято Водохреща, і всі чекали на музичні виступи.

It was the feast of Vodokhreshcha, and everyone was waiting for musical performances.

Тарасу було лише дванадцять, але його серце билося швидко.

Tarasu was only twelve, but his heart was beating fast.

Він тримав у руках бандуру, інструмент, про який завжди мріяв.

He held in his hands a bandura, an instrument he had always dreamed of.

Це був його перший виступ.

It was his first performance.

Оксана, його мама, і тато, Дмитро, підтримували його.

Oksana, his mother, and his father, Dmytro, supported him.

Вони стояли в натовпі і посміхалися з гордістю, але Тарас відчував себе маленьким і непомітним біля сцени.

They stood in the crowd, smiling with pride, but Taras felt small and unnoticed near the stage.

«А що, як я зроблю помилку?

"What if I make a mistake?"

», – думав він.

he thought.

«А що, як всі сміятимуться?

"What if everyone laughs?"

» Він боявся, але його бажання зробити своїй родині приємно переважало.

He was scared, but his desire to please his family was overwhelming.

Він хотів, щоб вони пишалися ним.

He wanted them to be proud of him.

Коли настав його черга, Тарас зітхнув і підійшов до сцени.

When it was his turn, Taras sighed and approached the stage.

Світло від свічок відбивалося на його обличчі.

The candlelight reflected on his face.

Він підняв бандуру і почав грати.

He lifted the bandura and began to play.

Пальці його трохи тремтіли, але він не припиняв.

His fingers trembled slightly, but he did not stop.

Мелодія була ніжною, знайомою.

The melody was gentle, familiar.

Він помітив кілька помилок, але грав далі.

He noticed a few mistakes but kept playing.

Його страх поступово розсіювався, і він почав отримувати насолоду.

His fear gradually dissipated, and he began to enjoy himself.

Коли Тарас завершив, навколо вибухнули оплески.

When Taras finished, applause exploded around him.

Він дивився на натовп.

He looked at the crowd.

Оксана і Дмитро були серед перших, хто плескав найгучніше.

Oksana and Dmytro were among the first to clap the loudest.

Їхні очі сяяли гордістю.

Their eyes shone with pride.

Вони підняли руки в повітрі, показуючи своє захоплення.

They raised their hands in the air, showing their admiration.

Тарас відчував, що виріс, сам не знаючи як.

Taras felt that he had grown, without even knowing how.

Його віра у власні здібності зміцніла.

His belief in his own abilities strengthened.

З розумінням, що помилки є частиною навчання, він посміхнувся і вклонився.

With an understanding that mistakes are part of learning, he smiled and bowed.

Ліс був сповнений звуками свята, сміху і музики.

The forest was filled with the sounds of celebration, laughter, and music.

І в тому шумі, Тарас знайшов своє власне місце.

And amidst the noise, Taras found his own place.