Сніг тихо падав на порожні вулиці Прип'яті.

The snow quietly fell on the empty streets of Prypiat.

Кожен крок залишав у снігу чіткий слід, який тут же засипався свіжими сніжинками.

Each step left a clear mark in the snow, which was immediately covered by fresh snowflakes.

Олек, міцно стиснувши в руці карту, дивився навколо.

Olek, tightly gripping a map in his hand, looked around.

Його супутники, Катерина та Микола, з тихою надією йшли поруч.

His companions, Kateryna and Mykola, walked beside him with quiet hope.

Вони чули про таємний сховок з припасами, схований десь у цих руїнах, і сподівалися, що знайдуть його, аби пережити сувору зиму.

They had heard of a secret stash of supplies hidden somewhere in these ruins, and they hoped to find it to survive the harsh winter.

Олек, загартований життям у цьому жорстокому світі, був їхнім провідником.

Olek, hardened by life in this brutal world, was their guide.

Він не знав страху, але носив у грудях невиговорену надію.

He did not know fear but carried an unspoken hope in his heart.

На Різдво душа прагла дива, навіть у цьому безрадісному місті.

On Christmas, the soul longed for a miracle, even in this joyless town.

Шлях до сховку був небезпечним.

The path to the stash was dangerous.

Олек знав дві дороги: одна йшла через забруднені радіацією райони, інша — через території, де панували банди.

Olek knew two routes: one led through radiation-contaminated areas, the other through territories ruled by gangs.

Кожен вибір був ризикованим.

Each choice was risky.

Але запасів мало, а зима не шкодувала людей.

But supplies were scarce, and the winter spared no one.

— Йдемо через територію бандитів, — сказав він рішуче.

"We go through the gang territory," he said decisively.

Катерина затремтіла, але Микола підтримав Олека.

Kateryna trembled, but Mykola supported Olek.

Вони знали, що це їхній єдиний шанс.

They knew it was their only chance.

Вулиці були порожніми, але вони відчували, як їх спостерігають.

The streets were empty, but they felt as if they were being watched.

Тиша розривалася лише хрустом снігу під ногами.

The silence was broken only by the crunch of snow underfoot.

Ось перед ними — темне обличчя бандита.

There before them was the dark face of a bandit.

— Нам потрібно пройти, — сказав Олек, не опускаючи очей.

"We need to pass," Olek said, not lowering his eyes.

Бандит засміявся, але Олек не відступив.

The bandit laughed, but Olek did not back down.

Він знав, що сила не завжди в кулаках, а в рішучості рухатися далі.

He knew that strength was not always in fists, but in the determination to move forward.

— Дай мені знати, де сховок, — сказав бандитський лідер глузливо.

"Tell me where the stash is," the bandit leader said mockingly.

Олек зробив крок вперед.

Olek took a step forward.

— Ми не вороги.

"We are not enemies.

Ми хочемо поділитися.

We want to share.

Давайте жити разом, — його голос був твердим і спокійним.

Let's live together," his voice was firm and calm.

Лідер зупинився.

The leader paused.

І нехай роздуми тривали лічені секунди, але здавалося, що тиша тривала вічність.

And although the deliberation lasted mere seconds, it felt like the silence lasted an eternity.

Нарешті, він махнув рукою, пропускаючи їх далі.

Finally, he waved his hand, letting them pass.

Після цієї напруженої зустрічі, вони знайшли вхід у таємне сховище.

After this tense encounter, they found the entrance to the secret stash.

Всередині було не так багато, як вони сподівалися.

Inside, there wasn't as much as they had hoped.

Але навіть ця мала кількість була рятівною.

But even this small amount was life-saving.

Олек повернувся до своїх супутників з розумінням — вони не могли залишити це тільки для себе.

Olek turned to his companions with understanding—they could not keep it just for themselves.

Дорогою назад у Прип'ять, вони зустріли інших вцілілих.

On the way back to Prypiat, they met other survivors.

Нехай у мішках було мало, але поділитися малою кількістю — це було їхнє різдвяне диво.

Though their bags held little, sharing even the small amount was their Christmas miracle.

Олек тепер знав, що виживання — це не просто мати запаси.

Olek now knew that survival was not just about having supplies.

Це бути разом, допомагати один одному.

It was about being together, helping one another.

І з цим новим знанням, він відчував, що, можливо, прийдешні дні принесуть щось краще.

And with this new understanding, he felt that maybe the days to come might bring something better.