Холодний вітер завивав над болотом, ховаючи його таємниці у щільному тумані.

The cold wind howled over the swamp, hiding its secrets in a thick fog.

Дорога була вузька, засипана снігом, а висохлі дерева стояли, наче охоронці старих легенд.

The road was narrow, covered with snow, and dried trees stood like guardians of old legends.

Оксана йшла обережно, намагаючись не втратити рівновагу.

Oksana walked carefully, trying not to lose her balance.

Її руки були зовсім нечутливі, мов камінь.

Her hands were completely numb, like stone.

Різдво підходило швидко, а Оксана відчувала страх.

Christmas was approaching quickly, and Оксана felt fear.

Вона хотіла святкувати зі своєю родиною, співати колядки, але її руки не слухалися.

She wanted to celebrate with her family, sing carols, but her hands wouldn't obey.

Брат, Максим, завжди був поруч, підтримуючи, але вона не хотіла, щоб він бачив її слабкість.

Her brother, Maksym, was always by her side, supporting her, but she didn't want him to see her weakness.

Вона не знала відповіді, навіть лікарі не могли пояснити.

She didn't know the answer, not even the doctors could explain.

Єдине, що залишилося — це Дмітро.

The only option left was Dmytro.

Він жив десь у глибині болота.

He lived somewhere deep in the swamp.

Лідер громади, який вірив у силу трав і старих звичаїв.

The community leader who believed in the power of herbs and old customs.

Оксана не вірила в чари, але розуміла, що в неї нема іншого вибору.

Оксана did not believe in magic, but she understood she had no other choice.

Ранком, коли мороз скував усе навколо, Оксана вирушила в дорогу.

In the morning, when frost covered everything around, Оксана set out on her journey.

Сніжинки летіли, вкриваючи все біліше.

The snowflakes flew, covering everything whiter.

Крок за кроком, вона відчувала, як важко було йти, і вітер обпалював її обличчя.

Step by step, she felt how difficult it was to walk, and the wind burned her face.

Снігова буря піднялася раптово, штовхаючи Оксану назад, але вона йшла вперед.

A snowstorm rose suddenly, pushing Оксана back, but she moved forward.

Коли вона нарешті дісталася хати Дмітра, було вже темно.

When she finally reached Дмітро's house, it was already dark.

Він зустрів її з добрим обличчям, мов старий друг.

He met her with a kind face, like an old friend.

Дмітро дав їй теплий відвар із рослин, які сам збирав улітку.

Дмітро gave her a warm brew made from plants he had gathered in the summer.

"Це поверне твоїм рукам силу," — сказав він.

"This will return strength to your hands," he said.

"Але слухай своє серце і не бійся просити допомоги".

"But listen to your heart and don't be afraid to ask for help."

Оксана повернулася додому, і з кожним днем, її руки ставали краще.

Оксана returned home, and with each passing day, her hands improved.

На Різдво вони всі зібралися разом.

On Christmas, they all gathered together.

Тепер вона розуміла, що прийняття допомоги — це не слабкість, а частина життя.

Now she understood that accepting help is not weakness but a part of life.

Всією родиною вони співали, і її серце було легке, як ніколи раніше.

They sang as a family, and her heart was lighter than ever before.

Туман над болотом розчинявся в ранкове небо, залишаючи тільки сліди на снігу.

The fog over the swamp dissolved into the morning sky, leaving only tracks in the snow.

У серці Оксани оселилися нові відчуття — вдячність і радість.

In Оксана's heart, new feelings settled—gratitude and joy.

Вона знала, що її шлях був правильний, а небо ясним.

She knew her path was right and the sky was clear.

Це було нове Різдво, нове життя.

It was a new Christmas, a new life.