У Львіському оперному театрі стояла зимова тиша.

A winter silence stood in the Львіському opernomu teatry.

За вікнами падали великі сніжинки, прикрашаючи місто до свята Маланки.

Large snowflakes fell outside the windows, decorating the city for the festival of Malanky.

Всередині театр дзвенів голосами і музикою, готуючись до вечірньої прем'єри.

Inside, the theater resonated with voices and music, preparing for the evening premiere.

Лобію прикрашали ялинки, а повітря пахло хвоями.

The lobby was decorated with Christmas trees, and the air smelled of pine.

Люди поспішали на свої місця, балкони заповнювали глядачі.

People hurried to their seats, balconies filled with spectators.

Дмитро, молодий скрипаль, стояв у ліфті, який саме зупинився між поверхами.

Dmytro, a young violinist, stood in the elevator, which had stopped between floors.

В темряві було чутно, як він тихо наспівує мелодію для заспокоєння.

In the darkness, you could hear him quietly humming a melody to calm himself.

Момент подвійно нервував: дебютний виступ наближався, а він затримується у непередбаченій ситуації.

The moment was doubly nerve-wracking: his debut performance was approaching, and he was stuck in an unexpected situation.

Разом з Дмитром в ліфті були Оксана та Юрій.

With Дмитро in the elevator were Oksana and Yuriy.

Оксана відчувала легку задуху, але намагалася не показати цього.

Оксана felt slightly suffocated but tried not to show it.

Після довгого періоду хвороби вона вперше поверталася на сцену та була сповнена гострої рішучості.

After a long period of illness, she was returning to the stage for the first time and was filled with a sharp determination.

Юрій, старший і досвідчений прибиральник, стояв у кутку, притримуючи свою швабру.

Юрій, an older and experienced janitor, stood in a corner, holding his mop.

Він потайки любив оперу, хоча ніколи цього не визнавав.

He secretly loved opera, though he never admitted it.

Дмитро тяжко зітхнув.

Дмитро sighed heavily.

Йому здавалося, що час підступно зупинився.

It seemed to him that time had slyly stopped.

Він боявся пропустити виступ, боявся сцени і всього, що з нею пов'язано.

He feared missing the performance, feared the stage and everything associated with it.

— Я боюся, що не встигну, — нарешті сказав він, видаючи свої побоювання.

"I’m afraid I won’t make it," he finally said, voicing his concerns.

Оксана підійшла ближче, шукаючи в темряві його погляд.

Оксана moved closer, searching for his gaze in the darkness.

— Я розумію, — сказала вона лагідно.

"I understand," she said gently.

— В моєму першому виступі я співала ніби вперше.

"During my first performance, I felt like I was singing for the first time.

Відчуття, яке не забути.

It's a feeling you never forget.

Але коли виходиш на сцену, треба відчути музику серцем.

But when you step on stage, you have to feel the music with your heart.

Це допомагає заспокоїтися.

That helps to calm down."

Юрій мовчки слухав, насолоджуючись незвичайною можливою близькістю до співаків та музикантів.

Юрій listened silently, savoring the unusual closeness to the singers and musicians.

Він знав, що Дмитро знайде в собі силу, як колись знайшли інші.

He knew that Дмитро would find strength within himself, just as others had before.

Раптом ліфт здригнувся і двері з гуркотом відчинилися.

Suddenly, the elevator shuddered, and the doors clanged open.

Дмитро різко видихнув і побіг до сцени.

Дмитро sharply exhaled and ran to the stage.

Голова кружляла, але слова Оксани залишилися з ним.

His head spun, but Оксана's words stayed with him.

Коли музика почалась, зал заповнився чарівними нотами.

When the music started, the hall filled with enchanting notes.

Дмитро відчув, як зникають всі його страхи.

Дмитро felt all his fears disappear.

Його пальці самі знайшли правильні рухи по струнах.

His fingers instinctively found the right movements along the strings.

Зал захоплено слухав, кожна нота відлунювала в серцях глядачів, як і в його власному.

The audience listened captivated, each note resonating in their hearts just as it did in his own.

Після виступу Дмитро почув оплески.

After the performance, Дмитро heard the applause.

Він знав, що тепер може подолати всі страхи, що більше не відчуватиме себе вразливим.

He knew that from now on, he could overcome all fears and would no longer feel vulnerable.

Дмитро був переповнений свіжою енергією і впевненістю.

Дмитро was filled with fresh energy and confidence.

Десь у публіці Юрій м'яко посміхався, знаючи, що дух театру живе саме в таких моментах.

Somewhere in the audience, Юрій smiled softly, knowing that the spirit of the theater lives in such moments.

Маланка в ту ніч була чарівною, а Львіський оперний театр ще більше сяяв радістю і талантом.

That night, Маланка was magical, and the Львіський оперний театр shone even brighter with joy and talent.