Сніг тихо падав у Києві.

The snow was quietly falling in Kyiv.

У ботанічному саду панувала зимова казка.

In the botanical garden, a winter fairy tale prevailed.

На гілках сріблялися кристалічні візерунки.

Crystal patterns glistened on the branches.

Доріжки мерехтіли білим покривалом.

The paths shimmered with a white cover.

Легкий сміх долинав від групи туристів.

Light laughter came from a group of tourists.

Було свято Маланки.

It was the holiday of Malanka.

Здавалося, природа тішилася разом з людьми.

It seemed that nature was rejoicing along with the people.

Олександра підняла фотоапарат.

Oleksandra raised her camera.

Вона любила ці моменти спокою.

She loved these moments of calm.

Кожен знімок — це маленький шматочок краси.

Each shot was a little piece of beauty.

Але щось тривожило дівчину.

But something troubled the girl.

Вона відчувала себе самотньою.

She felt lonely.

Бути поруч із красою — не означає, що душа не прагне компанії.

Being near beauty doesn't mean the soul doesn't long for company.

У той же час, серед снігових алей гуляв іншопланетний відвідувач, Дмито.

At the same time, among the snowy alleys roamed an out-of-town visitor, Dmytro.

Історія була його пристрастю.

History was his passion.

Він приїхав з іншого міста, шукаючи щось справжнє, щось більше, ніж просто традиційні ходи Нового року.

He had come from another city, searching for something genuine, something more than just the traditional New Year celebrations.

Він хотів знайти когось, хто зрозуміє його захоплення природою та історією.

He wanted to find someone who could understand his fascination with nature and history.

Олександра зосередила погляд на візерунках морозних квітів, що сяяли на гілках.

Oleksandra focused her gaze on the patterns of frosty flowers that shone on the branches.

Вона не могла відірватися.

She couldn't tear herself away.

А Дмито уважно за нею спостерігав.

And Dmytro watched her attentively.

Раптом він задумався: "Чи не підійти?

Suddenly, he pondered, "Should I approach?"

"І тут вони зустрілися поглядом.

And then they met eyes.

Олександра відчула непомітний поштовх від щось всередині.

Oleksandra felt a subtle nudge from something inside.

Дмито підійшов, обережно усміхаючись.

Dmytro approached, smiling carefully.

"Привіт, я помітив, що тебе цікавлять ці візерунки," — почав Дмито.

"Hi, I noticed you are interested in these patterns," started Dmytro.

"Так, вони зачаровують.

"Yes, they are enchanting.

Але я навіть не знаю, чому," — зніяковіло відповіла Олександра.

But I don't even know why," Oleksandra answered shyly.

"Знаєш, у цьому саду колись гуляли відомі художники," — продовжив Дмито, — "Вони шукали натхнення тут серед дерев.

"You know, famous artists used to walk in this garden," continued Dmytro, "They sought inspiration here among the trees."

"В розмові час пролітав непомітно.

In conversation, time flew by unnoticed.

Вони блукали садами, відшукуючи нові перспективи для зйомок та ділячись історіями.

They wandered the gardens, searching for new perspectives for shooting and sharing stories.

Олександра вперше за багато днів відчула, що не одна.

For the first time in many days, Oleksandra felt she wasn't alone.

А Дмито зрозумів, що моменти мають більше цінності, коли ними ділишся.

And Dmytro realized that moments have more value when shared.

Вже сутеніло, коли вони зупинилися відпочити.

It was getting dark when they stopped to rest.

Дмито дістав зі своєї записника ручку.

Dmytro took a pen from his notebook.

"Можливо, зустрінемось ще?

"Maybe we'll meet again?"

" — запитав він, пропонуючи записати свій номер.

he asked, offering to write down his number.

"Так, з радістю," — усміхнулася Олександра, — "Ми ж не знайшли і половини цих чарівних місць!

"Yes, with pleasure," smiled Oleksandra, "We haven't even found half of these magical places!"

"Вони обмінялися контактами, домовившись зустрітися для нових фотографічних пригод.

They exchanged contacts, agreeing to meet for new photographic adventures.

Олександра полегшено дихнула, відчуваючи радість від нової дружби.

Oleksandra breathed a sigh of relief, feeling joy from a new friendship.

А Дмито знову пережив дивовижне відчуття спорідненості.

And Dmytro experienced that marvelous feeling of kinship again.

Так закінчилася звичайна зимова прогулянка, що розквітла у нове знайомство.

Thus ended an ordinary winter walk that blossomed into a new acquaintance.

Київський ботанічний сад згадуватиме цю пару, адже історія пам’ятає такі моменти — коли ми відкриваємося для світу та знаходимо щастя серед снігу.

The Kyiv botanical garden will remember this pair, for history remembers such moments — when we open ourselves to the world and find happiness amidst the snow.