У полі на околиці невеликого села звели польовий госпіталь.

In the field on the outskirts of a small village, a field hospital was erected.

Стіни були зроблені з брезенту, світло тьмяне, а прохолодний зимовий вітер проникав усередину, нагадуючи усім про те, що справжня зима завжди поруч.

The walls were made of tarpaulin, the light was dim, and the cool winter wind penetrated inside, reminding everyone that real winter was always nearby.

Над ліжками висів запах ліків і безнадії.

Above the beds hung the smell of medicine and despair.

Максим, молодий медик, швидко рухався між ліжками.

Maksym, a young medic, quickly moved between the beds.

Його мати, Олена, сиділа біля свого старшого сина Ярослава, який нещодавно отримав поранення на фронті.

His mother, Oлена, sat beside her older son Yaroslav, who had recently been wounded at the front.

В її очах був біль, але й надія.

In her eyes, there was pain, but also hope.

Її руки ніжно тримали Ярославову долоню.

Her hands gently held Yaroslav's palm.

Госпіталь був переповнений.

The hospital was overcrowded.

Медикаменти закінчувалися, і кожен день був випробуванням.

Medications were running out, and every day was a challenge.

Максим мусив вирішити, як найкраще розподілити свої сили.

Maksym had to decide how best to allocate his efforts.

Чи сфокусуватися на своєму братові Ярославі, чи продовжувати лікувати усіх пацієнтів.

Should he focus on his brother Yaroslav or continue treating all the patients.

Вечором, коли за вікном опустилася темрява, Ярославу стало гірше.

In the evening, when darkness fell outside the window, Yaroslav got worse.

Максим відчував величезний тиск, мусив швидко діяти без підтримки зі сторони інших лікарів.

Maksym felt immense pressure, having to act quickly without support from other doctors.

Він стояв перед важким вибором.

He stood before a difficult choice.

Рішення важили долі.

Decisions weighed on the fates.

Максим вирішив діяти з усією можливою обережністю.

Maksym decided to act with all possible caution.

Він підключив братові, що був його найближчою ріднею, капельницю з останніми медикаментами.

He connected his brother, who was his closest relative, to the last remaining intravenous drip.

Холодне світло ламп сяяло на обличчях пацієнтів, які з надією дивилися на Максима.

The cold light of the lamps shone on the faces of the patients who looked at Maksym with hope.

В той момент Олена тихо підійшла і поклала руку на плече Максима.

At that moment, Oлена quietly approached and placed her hand on Maksym's shoulder.

Її підтримка дала йому сил.

Her support gave him strength.

Максим почув, як його серце стало працювати в унісон із диханням Ярослава.

Maksym could feel his heart beginning to beat in unison with Yaroslav's breathing.

Через декілька годин Ярослав стабілізувався.

After a few hours, Yaroslav stabilized.

Холодний сапіт ветру за вікнами залишився позаду, бо всередині палатки було тепліше.

The cold whistling of the wind outside remained behind, as it was warmer inside the tent.

Хоч втома сиділа на кожному з солдатів, але усмішки повернулися на їхні обличчя.

Though fatigue settled on each of the soldiers, smiles returned to their faces.

Максим відчув, як у ньому виросла нова сила.

Maksym felt a new strength growing within him.

Він зрозумів, що може врівноважити власні почуття з професійними обов’язками.

He realized that he could balance his personal feelings with his professional duties.

Хоча холодна зима продовжувала своє панування за вікном, всередині польового госпіталю з’явилася нова надія.

Although the cold winter continued its reign outside the window, a new hope emerged inside the field hospital.

І Максим знав, що разом із іншими колегами та своєю родиною він зможе впоратися з усім.

And Maksym knew that together with his other colleagues and family, he could cope with anything.