Зима настала раптово, вкриваючи землю товстим шаром снігу.

Winter came suddenly, covering the ground with a thick layer of snow.

У далині шумів вітер, шалений і холодний.

In the distance, the wind roared, wild and cold.

Оксана, шукаючи прихистку, натрапила на невеликий підземний бункер.

Oksana, seeking shelter, stumbled upon a small underground bunker.

Всередині було темно, лише лампи кидали приглушене світло на бетонні стіни.

Inside it was dark, with only lamps casting dim light on the concrete walls.

Усередині лежали кілька ковдр і трохи консервів.

There were a few blankets and some canned goods.

Все виглядало так, ніби тут ніхто давно не бував.

Everything looked as if no one had been there for a long time.

Коли Оксана загорнулась у ковдру, раптом почула, як хтось відкриває важкі двері бункера.

As Oksana wrapped herself in a blanket, she suddenly heard someone opening the heavy doors of the bunker.

На порозі стояв чоловік – Ярослав.

A man stood at the threshold—Yaroslav.

Він шукав захисток, посміхаючись, наче старається приховати хвилювання.

He was seeking shelter, smiling as if trying to hide his anxiety.

"Не чекав зустріти тут когось, – сказав він.

"I didn't expect to meet anyone here," he said.

– Мене звати Ярослав.

"My name is Yaroslav.

Можна з вами залишитися?

May I stay with you?"

"Оксана вагалася.

Oksana hesitated.

Вона була звикла справлятись сама, без допомоги чужих.

She was used to managing on her own, without the help of strangers.

Але, дивлячись на його добру усмішку, вирішила не проганяти.

But, looking at his kind smile, she decided not to turn him away.

"Гаразд.

"Alright.

Сідайте ближче до вогню", – відповіла вона.

Sit closer to the fire," she replied.

Вони сиділи біля лампи, слухаючи завивання вітру над головами, розмовляли про зиму, про те, як вона несподівано застигла місто.

They sat by the lamp, listening to the howling wind above, talking about winter, about how it had frozen the city unexpectedly.

Ярослав виявився хорошим співрозмовником, розповідав про свої пригоди і вміння пристосовуватися до різних ситуацій.

Yaroslav turned out to be a good conversationalist, sharing stories of his adventures and his ability to adapt to various situations.

Оксана слухала мовчки, проте іноді на її обличчі з’являлася посмішка.

Oksana listened silently, yet sometimes a smile appeared on her face.

Дні минали, снігопад не припинявся.

Days passed, and the snowfall didn't stop.

Їхні запаси підходили до кінця.

Their supplies were running low.

Оксана все ще була напружена поруч із Ярославом.

Oksana was still tense around Yaroslav.

Їй важко давалося прийняття допомоги, але розуміла, що зараз вони повинні діяти разом.

It was hard for her to accept help, but she understood they had to act together now.

Раптом у двері зачувся звук.

Suddenly, there was a sound at the door.

Незнайомці спробували увійти, сподіваючись знайти запасні ресурси.

Strangers tried to enter, hoping to find spare resources.

Ярослав швидко зачинив двері.

Yaroslav quickly shut the door.

"Нам потрібно бути обережними", – сказав він, дивлячись на Оксану.

"We need to be careful," he said, looking at Oksana.

Вони вирішили розподілити завдання.

They decided to divide tasks.

Ярослав знайшов дрова, щоб продовжувати тримати вогонь.

Yaroslav found firewood to keep the fire burning.

Оксана шукала залишки їжі.

Oksana searched for leftover food.

Робота разом зблизила їх, втім, допомогла побачити нові сторони в одне одного.

Working together brought them closer, helping them see new sides of each other.

Одного вечора, сидячи пліч-о-пліч, Оксана дивилася на Ярослава з новою теплотою.

One evening, sitting side by side, Oksana looked at Yaroslav with newfound warmth.

"Дякую, що ти тут", – промовила вона нарешті.

"Thank you for being here," she finally said.

Це було просте зізнання, але воно багато значило.

It was a simple confession, but it meant a lot.

Зима все ще тривала, але всередині бункера було тепліше.

Winter continued, but inside the bunker, it was warmer.

Оксана й Ярослав знайшли те, чого їм бракувало – людське тепло і розуміння.

Oksana and Yaroslav found what they were missing—human warmth and understanding.

Вони навчилися довіряти і не боятися відкриватися.

They learned to trust and not be afraid to open up.

Ярослав побачив свою силу в підтримці, а Оксана – в йому довірі.

Yaroslav found his strength in support, while Oksana — in trusting him.

Навіть за умов снігової бурі, що лютувала зовні, у маленькому підземному притулку зароджувалося нове почуття.

Even with the snowstorm raging outside, a new feeling was budding in the small underground shelter.

Вони зрозуміли, що важливо бути не лише самостійними, а й мати підтримку.

They realized that it's important not only to be independent but also to have support.

Тепер сніг сприймався не так суворо, бо вдвох можна було його пережити.

Now the snow didn't seem so harsh, because together they could endure it.