Сніг падав за вікном, виправдовуючи зимовий холод, який панував у місті.

Snow was falling outside the window, justifying the winter cold that prevailed in the city.

Госпіталь, із його білими стінами та запахом дезінфекції, здавався островом спокою серед хурделиці.

The hospital, with its white walls and the smell of disinfectant, seemed like an island of calm amidst the blizzard.

Оксана, медсестра з великим досвідом, поспішала коридором.

Oksana, a nurse with great experience, hurried down the corridor.

Вона завжди була в русі, намагаючись не задумуватися над своїм минулим.

She was always on the move, trying not to dwell on her past.

Її серце носило біль втрати, яка більше не підлягала виправленню.

Her heart carried the pain of a loss that could not be mended.

Але це був день, коли їй потрібно було зустрітися з новими викликами і, можливо, зіткнутися з примарами минулого.

But it was a day when she needed to face new challenges and perhaps confront the ghosts of the past.

Одного зимового ранку, коли Оксана ледве дочекалася своєї зміни, надійшов новий пацієнт.

One winter morning, as Oksana could barely wait for her shift to start, a new patient arrived.

Сильно травмованої людини доправили на каталці.

A severely injured person was brought in on a stretcher.

Медсестра завжди дивилася на свої обов’язки безсумнівно.

The nurse always approached her duties with certainty.

Але цього разу її затрясло.

But this time she trembled.

Перед нею лежав Юрій, її брат, з яким вона не спілкувалася вже декілька років.

Lying before her was Yuriy, her brother with whom she had not spoken in several years.

Юрій зазнав серйозної аварії, і час для роздумів не залишалося.

Yuriy had been in a serious accident, and there was no time for reflection.

Оксана знала, що повинна відокремити особисті почуття від професійного обов’язку.

Oksana knew she had to separate personal feelings from professional duty.

Вона боролася із собою, коли сум’яття загунало в її серці, нагадуючи незгоди, які їх розділили.

She wrestled with herself as the turmoil raged in her heart, reminding her of the disagreements that had divided them.

Лариса, її колега, дружньо поклала руку їй на плече.

Larysa, her colleague, gently placed a hand on her shoulder.

Вона розуміла, як складно Оксані.

She understood how difficult it was for Oksana.

"Тепер не час для сварок", - сказала вона.

"Now is not the time for quarrels," she said.

І Оксана погодилася.

And Oksana agreed.

Юрій потребував термінової операції, і вона хотіла бути йому підтримкою.

Yuriy needed urgent surgery, and she wanted to be his support.

Операція пройшла успішно.

The surgery was successful.

Юрій все ще перебував у палаті під наглядом, коли Оксана, нарешті, зібралася з духом і підійшла до нього.

Yuriy was still in the ward under supervision when Oksana finally gathered the courage and approached him.

Її очі були повні сліз, але тепер це були не лише сльози болю, але й надії.

Her eyes were full of tears, but now they were not just tears of pain but also of hope.

"Юрію, вибач, що дозволила минулому стати між нами," - промовила вона, невпевнено торкнувшись його руки.

"Yuriy, I'm sorry for letting the past come between us," she said, hesitantly touching his hand.

Юрій відкрив очі й подивився на сестру.

Yuriy opened his eyes and looked at his sister.

Вони обійнялися, залишивши образи та нерозуміння позаду.

They embraced, leaving grievances and misunderstandings behind.

Цей акт пробачення дав обом шанс на нове життя.

This act of forgiveness gave both a chance for a new life.

Разом вони змогли повернути разом ті нитки сім'ї, які довго залишалися розірваними.

Together, they managed to mend the threads of the family that had long remained broken.

Оксана відчула, що тепер вона здатна не лише лікувати тіла, але й власну душу.

Oksana felt that now she was capable not only of healing bodies but also her own soul.

Холод взимку залишився за вікном; усередині було тепло, і вони знали – їхній шлях веде до світліших днів.

The cold of winter stayed outside the window; inside, it was warm, and they knew their path led to brighter days.