Сніжинки кружляли в повітрі, тихо осідаючи на репльовані плічка Оксани і Віктора.

Snowflakes swirled in the air, quietly settling on the covered shoulders of Oksana and Victor.

Лавра виблискувала під зимовим сонцем, її золоті куполи виглядали ще величніше на тлі блакитного неба.

The Lavra sparkled under the winter sun, its golden domes appearing even more majestic against the blue sky.

Київська Лавра завжди була особливим місцем для Оксани.

The Kyiv Lavra had always been a special place for Oksana.

Це місце дарувало їй спокій і радість.

It offered her peace and joy.

Але сьогодні вона хвилювалася, адже поруч був її брат.

But today, she was anxious because her brother was by her side.

Віктор йшов поряд, задумливий, втягнутий у власні думки.

Victor walked beside her, pensive, engrossed in his own thoughts.

Їх стосунки завжди були складними, обтяженими низкою непорозумінь і гордості.

Their relationship had always been complicated, burdened with a series of misunderstandings and pride.

Сьогодні Оксана сподівалася, що зупинка в Лаврі допоможе їм знайти спільну мову.

Today, Oksana hoped that stopping at the Lavra would help them find common ground.

Навколо було багато людей, що готувалися до Дня Святого Валентина.

Around them, many people were preparing for Valentine's Day.

Місто сяяло прикрасами, на кожному кроці продавали сердечка та шоколад.

The city glowed with decorations, and everywhere hearts and chocolate were being sold.

Віктор невдоволено дивився на усе це.

Victor looked dismayed at all of this.

Йому здавалося, що все те лише відволікає від справжньої сутності свята.

It seemed to him that it only distracted from the true essence of the holiday.

Оксана вирішила ризикнути.

Oksana decided to take a risk.

Вони присіли на лавці, над якою звисали гілки засніжених ялинок.

They sat down on a bench overhung by branches of snow-covered firs.

"Ти пам'ятаєш, як ми приходили сюди дітьми?

"Do you remember how we used to come here as children?"

" — запитала вона, посміхаючись.

she asked, smiling.

Віктор міг лише кивнути, бо пам'ятав, як вони грали серед старовинних стін, захоплюючись красивими розписами.

Victor could only nod, as he recalled how they played among the ancient walls, fascinated by the beautiful paintings.

"Тоді ти завжди був моїм героєм, що захищав мене," — продовжила Оксана, хоча їй важко було переступити через власну гордість.

"Back then, you were always my hero, protecting me," Oksana continued, though it was hard for her to set aside her own pride.

"Я знаю, що часи змінилися, і ми теж.

"I know times have changed, and so have we.

Але я хочу, щоб ми знову стали ближчими.

But I want us to become closer again."

"Віктор глянув на неї, здивований.

Victor looked at her, surprised.

Він повернув цю згадку в своїй свідомості, згадавши, як колись самої цієї відповідальності за сестру він і прагнув.

He turned this memory over in his mind, recalling how he once aspired to that same responsibility for his sister.

Йому також було нелегко переступити через власні образи.

It was also difficult for him to set aside his own grievances.

Оксана продовжила, навіть боючись його реакції: "Може, забудемо про минулі образи?

Oksana continued, even fearing his reaction: "Maybe we can forget past hurts?

Я хочу краще розуміти тебе, брате.

I want to understand you better, brother."

"Почувши ці слова, Віктор на мить затримав погляд на засніженій доріжці.

Hearing these words, Victor paused for a moment, fixing his gaze on the snowy path.

Потім він повернувся до сестри і несподівано усміхнувся: "Звичайно, давай спробуємо.

Then he turned to his sister and unexpectedly smiled, "Of course, let's try."

"Розмова на лавці тривала ще кілька хвилин, і це було початком чогось нового.

The conversation on the bench continued for a few more minutes, marking the beginning of something new.

Вони домовилися зустрічатися частіше, розуміючи, що стосунки — це праця, зусилля і бажання.

They agreed to meet more often, understanding that relationships require work, effort, and willingness.

На кінець їхнього візиту до Лаври, Оксана і Віктор відчули, що стало легше дихати.

By the end of their visit to the Lavra, Oksana and Victor felt it was easier to breathe.

Сніг продовжував падати, прикриваючи землю товстим білим килимом, але в їх серцях ставало тепліше.

The snow continued to fall, covering the ground with a thick white carpet, but warmth grew in their hearts.

Разом вони вирішили, що зможуть працювати над своїми стосунками далі і що вже зробили перший важливий крок.

Together, they decided they could work on their relationship further, and they had already taken the first important step.

Оксана відчула легкість у душі, а Віктор — полегшення від того, що звільнився від власних змарнованих претензій.

Oksana felt a lightness in her soul, and Victor felt relief from freeing himself of his own wasted grievances.

День Святого Валентина був на підході, але для них уже зараз було справжнє свято — свято відновлення сімейних зв'язків.

Valentine's Day was approaching, but for them, it was already a true holiday — a celebration of the restoration of family ties.