Зимовий вечір над Києвом був холодний, але ясний.

The winter evening over Kyiv was cold but clear.

Небо висіло низько, обіцяючи сніг, але місце біля собору святої Софії було осяяне теплом свічок.

The sky hung low, promising snow, but the place near the Saint Sophia Cathedral was illuminated by the warmth of candles.

Стояли ліхтарі, і тепла хвиля світу текла крізь кожну щілину.

Lanterns stood, and a warm wave of light flowed through every crevice.

Люди зібралися на свято Стрітення Господнього, і їхати було нікуди — серця були тут, у храмі.

People gathered for the Feast of the Presentation of the Lord, and there was nowhere to go — their hearts were here, in the cathedral.

Олена стояла на східцях перед собором, тримаючи свічку в руці.

Olena stood on the steps in front of the cathedral, holding a candle in her hand.

Її брат Богдан стояв поруч, оглядаючи юрбу з цікавістю.

Her brother Bohdan stood next to her, surveying the crowd with curiosity.

Вона хвилювалася через свої думки.

She was anxious about her thoughts.

Віра, яку вона мала з дитинства, тепер здавалася їй слабкою свічкою, що тремтить на вітрі сумнівів.

The faith she had since childhood now seemed to her like a weak candle flickering in the wind of doubt.

Богдан повернувся до сестри і сказав: "Невже ти правда думаєш, що це щось змінить? Просто тремтливець від натовпу свічок..."

Bohdan turned to his sister and said, "Do you really think this will change anything? Just flickering lights in the crowd..."

В його словах не було зловмисності, лише цікавість.

There was no malice in his words, only curiosity.

Він стояв тут лише для неї, щоб підтримати.

He was here only for her, to support her.

Олена зітхнула.

Olena sighed.

"Я не знаю, Богдан. Мені потрібен цей момент," — промовила вона просто.

"I don't know, Bohdan. I need this moment," she said simply.

Поруч стояла Катерина, старша жінка з ласкавою усмішкою. Вона підійшла ближче.

Nearby stood Kateryna, an older woman with a kind smile, who approached them.

"Молода душе," — звернулась до Олени м'яким голосом.

"Youthful soul," she addressed Olena softly.

"Це про відчуття, а не розуміння. Йди зі мною."

"It's about feeling, not understanding. Come with me."

Катерина провела Олену до місця у храмі, де можна було запалити свічку.

Kateryna led Olena to a spot in the cathedral where she could light a candle.

Люди лагідно розходились, освобождаючи місце.

People gently moved aside, making space.

Олена присіла, запалюючи свою свічку.

Olena knelt, lighting her candle.

В моменті, коли полум'я торкнулося гноту, вона відчула щось незвичайне.

In the moment the flame touched the wick, she felt something unusual.

Тепло розливалось по серцю.

Warmth spread through her heart.

Вогонь свічки був маленьким, але яскравим.

The candle's flame was small but bright.

Вона відчула душевний спокій.

She felt a sense of inner peace.

Навколо неї лунали молитви, приглушені, але потужні.

Around her, prayers sounded, muted but powerful.

Олена підняла погляд і побачила обличчя людей — вони були єдиними у своїй вірі.

Olena lifted her gaze and saw the faces of people — they were united in their faith.

Катерина обережно торкнула її плеча.

Kateryna gently touched her shoulder.

"Віра — це не те, що ми тримаємо, а те, що тримає нас," — сказала вона.

"Faith is not what we hold onto, but what holds us," she said.

І в цих словах була правда.

And in those words, there was truth.

Коли церемонія закінчилася, Олена вийшла з Богданом з храму.

When the ceremony ended, Olena left the cathedral with Bohdan.

На небі з'явився перший сніг.

The first snow appeared in the sky.

Вона відчула невимовне умиротворення.

She felt indescribable tranquility.

Богдан запитально підняв брови.

Bohdan raised his eyebrows inquiringly.

"Ти знаєш," — почала Олена, — "я, здається, знайшла те, чого шукала.

"You know," Olena began, "I think I've found what I was looking for.

Це не було вогнем свічки, а вогнем серця."

It wasn't the candle's flame, but the flame of the heart."

Богдан цікавиться, але мовчки підтримував сестру.

Bohdan was interested but silently supported his sister.

Вони йшли додому по заметених снігом вуличках, і тиша ночі була наповнена миром і радістю.

They walked home through streets covered with snowdrifts, and the silence of the night was filled with peace and joy.

Олена повернулася в собор ще раз, але вже інша — з відчуттям спільноти, миру і віри, якої їй так бракувало.

Olena returned to the cathedral once more, but she was different — with a sense of community, peace, and faith that she had been lacking.