Дмитро сидів у зручному кріслі кафе "Софія", уважно дивлячись на екран свого ноутбука.

Dmytro was sitting in a comfortable chair at the café "Sofia", carefully watching the screen of his laptop.

Він нещодавно переїхав до міста високих технологій, сподіваючись на нові можливості.

He had recently moved to the city of high technology, hoping for new opportunities.

Попри успішну роботу, Дмитро відчував себе віддаленим від свого минулого і людей.

Despite his successful job, Dmytro felt distanced from his past and people.

Кафе "Софія" було сучасним простором зі стриманим декором.

The café "Sofia" was a modern space with a minimalist décor.

Повітря було наповнене ароматом свіжозвареної кави.

The air was filled with the aroma of freshly brewed coffee.

Дзвінкий сміх та розмови заповнювали приміщення.

Laughter and conversations filled the room.

За великими вікнами відкривався вид на футуристичні хмарочоси, освітлені весняним сонцем.

Through the large windows, there was a view of futuristic skyscrapers illuminated by the spring sun.

Дмитро згадав Оксану — давню подругу зі студентських часів.

Dmytro recalled Oksana—an old friend from his student days.

Вони давно не бачилися.

They hadn't seen each other in a long time.

Він вагався, не знаючи, чи вона його ще пам'ятає.

He hesitated, not knowing if she still remembered him.

Але бажання відновити зв'язок перемогло страх.

But the desire to reconnect overcame his fear.

Дмитро підвів погляд і побачив Оксану за кілька столиків.

Dmytro looked up and saw Oksana a few tables away.

Він нервово глянув на неї, збираючи сміливість підійти.

He gave her a nervous glance, gathering the courage to approach.

Чи пам'ятає вона його?

Did she remember him?

Чи захоче говорити?

Would she want to talk?

Ці питання займали його думки.

These questions occupied his thoughts.

Але він вирішив ризикнути.

But he decided to take the risk.

Оксана теж його побачила.

Oksana saw him too.

Їхні очі зустрілися, і вона усміхнулася.

Their eyes met, and she smiled.

Це був той самий теплий погляд, який він пам’ятав.

It was the same warm look he remembered.

Дмитрові стало спокійніше.

Dmytro felt more at ease.

Зробивши глибокий вдих, він наблизився до її столу.

Taking a deep breath, he approached her table.

"Оксано, ти мене пам’ятаєш?

"Oksano, do you remember me?"

" — запитав він, намагаючись приховати хвилювання.

he asked, trying to hide his excitement.

Вона засяяла.

She beamed.

"Дмитре!

"Dmytre!

Звісно, пам’ятаю!

Of course, I remember!

Чому ти так довго не з’являвся?

Why haven't you shown up for so long?"

" — відгукнулася вона радісно.

she responded joyfully.

І ось вони знову разом сидять у кафе, згадуючи старі історії та розповідаючи нові.

And so they sat together again in the café, reminiscing about old stories and sharing new ones.

Обоє відчули, як розуміння та тепло заповнюють простір між ними.

Both felt a sense of understanding and warmth filling the space between them.

Дмитро зрозумів важливість ризику задля справжніх стосунків.

Dmytro realized the importance of taking risks for genuine relationships.

Він відчув, як повернулося почуття належності.

He felt a sense of belonging returning.

І хоча місто здавалося величезним і чужим, тепер у ньому був він сам і стара, добра подруга Оксана.

And although the city seemed vast and foreign, now it held him and his old, good friend Oksana.